ДОКАЗУВАННЯ ЯК ОСНОВА СУДДІВСЬКОГО ПІЗНАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Анотація

Метою дослідження є з’ясування філософських, філософсько-правових, процесуально-правових засад розуміння доказування як основи всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи. У статті досліджується питання співвідношення доказування як процесуальної діяльності учасників цивільної справи з надання суду доказів на підтвердження власних вимог та заперечень та суддівським пізнанням як інтелектуальної діяльності суду із з’ясування обставин справи на основі наявних у справі доказів. В основу дослідження покладено філософські підходи до розуміння пізнання як структурованої діяльності, що включає в себе суб’єкта, об’єкт та предмет. Також взято до уваги філософсько-правові дослідження в частині розуміння суддівського пізнання. Для обґрунтування значення доказування у формуванні джерел суддівського пізнання розкрито доктринальні підходи до розуміння доказування в науці цивільного процесуального права. Розуміння істини як предмету суддівського пізнання розкривається на основі праць представників науки кримінального процесуального права та цивільного процесуального права. Досліджується розуміння поняття стандарту доказування у обох галузях процесуально-правової науки. Зауважується певна близькість, проте не тотожність, між поняттям об’єктивної істини і стандартом доказування «поза всяким розумним сумнівом» та поняттям формальної (процесуальної) істини та стандартом доказування «баланс імовірностей». Зроблено висновок, що доказування як діяльність із забезпечення долучення до матеріалів справи джерел інформації про обставини справи, забезпечує основу для пізнавальної діяльності суду, в результаті якої ним буде застосовано певну норму матеріального права або виконано норму процесуального права. При цьому об’єктом суддівського пізнання будуть відносини між учасниками справи, а предметом – обставини справи, підтверджені доказами.