Галицькі студії: Юридичні науки

ОСОБЛИВОСТІ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПЕРІОД ВОЄННОГО СТАНУ

2026-03-06T14:24:20+02:00

У статті здійснено аналіз особливостей адвокатської діяльності у період воєнного стану. Визначено, що воєнний стан в Україні суттєво вплинув на функціонування всіх інститутів державної влади, у тому числі й адвокатури, як як незалежного правозахисного інституту, який покликаний забезпечувати право кожного на професійну правничу допомогу, гарантоване Конституцією України. В цих умовах особливого значення набуває забезпечення балансу між інтересами національної безпеки та дотриманням прав і свобод людини, де адвокат виступає ключовою фігурою у механізмі захисту прав особи. Визначено, що у період воєнного стану здійснюється введені обмеження окремих конституційних прав, дії спеціальних правових режимів, підвищених ризиків для життя та безпеки самих адвокатів, а також значного зростання кількості кримінальних проваджень, пов’язаних із воєнними злочинами, мобілізацією, внутрішнім переміщенням осіб, втратою майна, порушенням трудових, соціальних та гуманітарних прав. У таких умовах адвокат змушений адаптувати традиційні форми та методи професійної діяльності до нових реалій, зберігаючи при цьому принципи верховенства права, незалежності, конфіденційності та адвокатської етики. Зазначено, що під час воєнного стану передбачені гарантії адвокатської діяльності та чітко законодавством заборонено втручання органів державної влади, військового командування чи правоохоронних органів у професійну діяльність адвоката. Однак, в умовах сьогодення ще виникають ризики обмеження доступу адвокатів до клієнтів, зокрема до осіб, які перебувають у місцях несвободи або в зоні бойових дій. Тому важливою є роль Національної асоціації адвокатів України, яка здійснює самоврядні функції та захищає професійні права адвокатів. Зроблено висновок, що адвокатська діяльність у період воєнного стану характеризується низкою специфічних особливостей, що зумовлені воєнним часом, але продовжує виконувати свої основні завдання щодо захисту прав, свобод і законних інтересів осіб, водночас адаптуючись до обмежень, що запроваджені, залишаючись основним суб’єктом у забезпеченні доступу до правосуддя, дотримання стандартів справедливого суду та реалізації принципу верховенства права, забезпечуючи баланс між інтересами державної безпеки та непорушністю основоположних прав і свобод людини.

ДОБРОЧЕСНІСТЬ ЯК КЛЮЧОВИЙ ПРИНЦИП У ДІЯЛЬНОСТІ МИТНИХ ОРГАНІВ

2026-03-06T14:28:04+02:00

У статті досліджено доброчесність як ключовий принцип у діяльності митних органів, що відіграє важливу роль у запобіганні та протидії корупції, ефективності державного управління та формуванні довіри суспільства до інститутів публічної влади. Обґрунтовано, що доброчесність є не лише етичною категорією, а й комплексним правовим та організаційним явищем, яке безпосередньо впливає на якість виконання митними органами покладених на них функцій. Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття «доброчесність», розкрито його зміст та співвідношення з такими поняттями, як чесність, неупередженість, професіоналізм, прозорість і підзвітність. Особливу увагу приділено дослідженню принципів діяльності митних органів та місця доброчесності серед них як базового орієнтира поведінки посадових осіб. У статті проведено аналіз нормативно-правових засад забезпечення доброчесності в діяльності митних органів України, зокрема Державної митної служби України, а також визначено проблемні аспекти практичної реалізації відповідних правових норм. Розглянуто роль антикорупційного законодавства, кодексів етики, механізмів запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у формуванні доброчесної поведінки посадових осіб митних органів. Проаналізовано міжнародний досвід і стандарти у сфері забезпечення доброчесності, зокрема рекомендації Всесвітньої митної організації, а також можливості їх імплементації в національну митну практику. Особливу увагу автори приділили практичним аспектам реалізації принципу доброчесності, зокрема кадровій політиці, процедурам добору, оцінювання та навчання персоналу, функціонуванню систем внутрішнього контролю й дисциплінарної відповідальності, а також використанню цифрових технологій як інструменту мінімізації корупційних ризиків. За результатами дослідження сформульовано висновки та пропозиції, спрямовані на вдосконалення механізмів забезпечення доброчесності в діяльності митних органів, що сприятиме підвищенню ефективності митного адміністрування, зміцненню інституційної спроможності Державної митної служби України та наближенню її діяльності до європейських стандартів публічного управління.

ДОКТРИНА ПОЗИТИВНОГО ОБОВ’ЯЗКУ ДЕРЖАВИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ: БАЛАНС МІЖ ПРИНЦИПОМ БЕЗУМОВНОГО ЗАХИСТУ ТА МЕЖАМИ ФІНАНСОВОЇ СПРОМОЖНОСТІ

2026-03-06T14:32:06+02:00

Метою статті є комплексне дослідження позитивного обов’язку держави щодо соціального захисту військовослужбовців, визначення меж посилання держави на фінансову спроможність як підставу для обмеження соціальних прав, а також розробка пропозицій щодо забезпечення пріоритету безумовного захисту над економічною доцільністю. У статті обґрунтовано актуальність проблематики соціального захисту військовослужбовців як позитивного обов’язку держави, що являється стрижнем конституційного ладу України. В умовах повномасштабної агресії проблема забезпечення цих гарантій набула особливої гостроти через підвищені зобов’язання держави та міжнародні стандарти. Ключова колізія полягає у протистоянні між принципом безумовного захисту прав і обмеженою фінансовою спроможністю, на яку часто посилаються органи виконавчої влади, що призводить до звуження вже встановлених соціальних прав. Незважаючи на чіткі законодавчі гарантії, актуальною залишається проблема практичної реалізації прав та уникнення бюрократичних обмежень. Використано доктринальний та конституційно-правовий методи для обґрунтування змісту позитивного обов’язку. Застосовано порівняльно-правовий аналіз досвіду країн НАТО та аналіз судової практики для дослідження колізії між позиціями Конституційного Суду України, який відкидає обмеження виплат, та Кабінету Міністрів України. Досліджено також позицію Верховного Суду, що чітко підтверджує перевагу позитивного обов’язку. Встановлено, що ключовий правовий конфлікт полягає у протистоянні доктрини безумовного захисту та доктрини фінансової спроможності. Для забезпечення стійкості системи захисту та виконання позитивного обов’язку пропонується перехід до гібридної, багаторівневої системи. Це вимагає комплексної модернізації фінансових, адміністративних та правових механізмів, спрямованих на подолання бюрократичних обмежень. Впровадження цих заходів дозволить досягти справедливого балансу між конституційними гарантіями та фінансовими можливостями держави, забезпечуючи безумовну і своєчасну реалізацію соціальних прав військовослужбовців.

ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2026-03-06T14:36:12+02:00

Стаття присвячена комплексному дослідженню еволюції фінансового права України в умовах воєнного стану, спричиненого збройною агресією російської федерації, із наголосом на його здатності забезпечувати фінансову стабільність і національну безпеку держави за надзвичайних умов. Метою роботи є виявлення закономірностей правових трансформацій у сфері публічних фінансів, систематизація нормативних змін у бюджетному, податковому, валютному законодавстві, а також у сфері публічних закупівель і механізмах міжнародної фінансової допомоги, а також аналіз їхнього впливу на ефективність управління державними фінансами. У результаті дослідження виокремлено три послідовні етапи розвитку фінансово-правового регулювання: адаптаційний (лютий–червень 2022 р.), що характеризувався швидким реагуванням на кризові виклики, запровадженням воєнних фінансових інструментів та мобілізацією бюджетних ресурсів; стабілізаційний (липень 2022 р. – кінець 2023 р.), спрямований на відновлення керованості бюджетного процесу, удосконалення податкового адміністрування та підвищення прозорості фінансових потоків; інституціоналізаційний (2024–2025 рр.), у межах якого відбувається нормативне закріплення воєнних фінансових механізмів та їх інтеграція у середньо- і довгострокову систему фінансового права. Для кожного етапу охарактеризовано основні напрями нормативних змін, спрямованих на забезпечення фінансової стабільності держави, ефективне фінансування оборонних потреб і соціальної сфери, відновлення критичної інфраструктури, а також підвищення прозорості бюджетного процесу та ефективності публічних закупівель. Наведено узагальнені показники доходів і видатків державного бюджету, обсягів міжнародної допомоги, витрат на оборону, підтримку соціально вразливих груп та відновлення інфраструктури. Особлива увага приділяється впливу цифровізації та використанню сучасних інформаційних технологій на підвищення ефективності управління державними фінансами, прозорості бюджетного процесу та мінімізацію корупційних ризиків. У підсумку сформульовано прогноз щодо інтеграції воєнних фінансово-правових інструментів у післявоєнну систему фінансового права України, визначено перспективи розвитку державних фінансів у постконфліктний період та запропоновано практико-орієнтовані рекомендації щодо вдосконалення бюджетної політики, податкового адміністрування й інституційного забезпечення фінансової безпеки держави.

УХВАЛИ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ЯК МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОСУДДЯ

2026-03-06T14:40:15+02:00

У статті розкрито процесуальну форму і зміст ухвал суду першої інстанції, їх функціональне призначення, що полягає у створенні належних організаційно-процесуальних і правових умов для реалізації завдань цивільного судочинства, забезпечення всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи, а також у гарантуванні реального здійснення та ефективного захисту процесуальних прав і обов’язків учасників процесу. У цьому контексті ухвали суду виконують не лише регулятивну, а й охоронну та гарантійну функції, сприяючи впорядкуванню, стабільності та процесуальній визначеності цивільних процесуальних правовідносин у межах конкретного провадження. На основі дослідженого, визначено, що різноманіття ухвал суду у цивільному судочинстві зумовлене багатофункціональним характером процесуальної діяльності суду та складною структурою цивільного процесу. Підготовчі, перешкоджаючі, заключні, відтворювальні та окремі ухвали утворюють цілісну систему процесуальних актів, за допомогою яких суд забезпечує організацію, динаміку та впорядкованість цивільного судочинства. Кожен із зазначених видів ухвал виконує самостійне функціональне призначення, однак у сукупності вони спрямовані на реалізацію завдань цивільного процесу, дотримання принципів законності, процесуальної економії та ефективного судового захисту. Саме через ухвали суд здійснює регулювання цивільних процесуальних правовідносин , гарантує реалізацію процесуальних прав і обов’язків учасників справи та забезпечує належне завершення судового провадження відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства. Досліджено, що в умовах цифровізації судової влади спосіб виготовлення тексту ухвали суду дедалі частіше реалізується в електронній формі, що зумовлює переосмислення традиційних підходів до письмового волевиявлення суду як владного органу. Електронна ухвала, поряд із паперовою, є повноцінним процесуальним актом-документом, який фіксує результат здійснення судом своїх повноважень і набуває юридичної сили за умови дотримання встановлених цивільним процесуальним законодавством вимог до форми, змісту та порядку її оформлення. Додержання процесуальної форми та змісту ухвали суду першої інстанції, є як і для інших процесуальних актів-документів, однією з обов’язкових вимог цивільного процесуального законодавства, що забезпечує законність і обґрунтованість ухвали та правильне оформлення цього процесуального акта-документа.

КОНЦЕПЦІЯ БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ В АКСІОЛОГІЧНОМУ ВИМІРІ: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

2026-03-06T14:42:51+02:00

У статті здійснено комплексний філософсько-правовий аналіз концепції безпеки людини в аксіологічному вимірі. Аналізуються ціннісні підстави безпеки людини як комплексного феномену, що поєднує матеріальні та духовні аспекти. Методологічну основу дослідження становить комплекс загальнофілософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів наукового пізнання. Вихідним є аксіологічний підхід, який дозволяє розглядати концепцію безпеки людини як ціннісно зумовлене явище правової та соціальної реальності. У межах цього підходу безпека людини аналізується не лише як інструмент публічної політики, а як нормативно-ціннісна категорія, пов’язана з людською гідністю, свободою та справедливістю. Застосування філософсько-правового методу дало змогу виявити онтологічні та нормативні підстави концепції безпеки людини у сучасному праворозумінні. У цілому застосована методологія забезпечує цілісне та обґрунтоване дослідження концепції безпеки людини в аксіологічному вимірі та дозволяє розкрити її філософсько-правове значення в сучасному правовому дискурсі. Обґрунтовано, що безпека людини виходить за межі традиційного розуміння безпеки як елементу державної або воєнної політики та постає як самостійна фундаментальна соціальна й правова цінність, тісно пов’язана з ідеями людської гідності, свободи, життя, недоторканності та автономії особи. Показано, що концепція безпеки людини формує людиноцентричну парадигму праворозуміння, у межах якої держава розглядається не як самоціль, а як інструмент забезпечення умов для гідного і безпечного існування людини. Особливу увагу приділено аксіологічному потенціалу конституційного положення про визнання людини найвищою соціальною цінністю як нормативної основи концепції безпеки людини в національному правопорядку. Обґрунтовується теза, що безпека людини є інтегральною цінністю, яка визначає сенс і призначення сучасної правової системи. У статті розкривається взаємозв’язок між різними рівнями безпеки та системою цінностей суспільства, а також аналізуються аксіологічні детермінанти правового забезпечення безпеки людини. Доведено, що інтеграція аксіологічних засад безпеки людини у законодавство та правозастосовну практику сприяє посиленню гарантій прав людини, підвищенню рівня соціальної довіри та гармонізації національної правової системи з європейськими стандартами. Зроблено висновок, що концепція безпеки людини виступає важливим ціннісним орієнтиром розвитку сучасного права в умовах глобальних викликів, суспільної нестабільності та трансформації правових систем.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОСТАЧАННЯ ТОВАРІВ ІЗ ЦИФРОВИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА ВИКЛИКИ НАЦІОНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВУ

2026-03-06T14:45:38+02:00

У статті здійснено комплексне дослідження правового регулювання постачання товарів із цифровими елементами у праві Європейського Союзу та національному законодавстві України. Проаналізовано положення Директив (ЄС) 2019/770 та 2019/771, Закону України «Про цифровий контент та цифрові послуги», а також положення цивільного законодавства, що застосовуються до договірних відносин у сфері обігу цифрового контенту, цифрових послуг і товарів із цифровими елементами. У роботі досліджено особливості правової природи товарів із цифровими елементами, визначено їх місце у системі об’єктів цивільних прав та з’ясовано специфіку правового режиму відповідних договірних зобов’язань. Окрему увагу приділено аналізу функціонального критерію, який використовується європейським і національним законодавцем для розмежування цифрового контенту, цифрових послуг і товарів із цифровими елементами. Виявлено проблеми правової кваліфікації договірних конструкцій у випадках, коли цифровий елемент не є необхідним для базового функціонування товару, проте надається разом із ним у межах договору купівлі-продажу. На основі порівняльно-правового аналізу встановлено, що чинні директиви не забезпечують достатньої правової визначеності щодо меж застосування норм про купівлю-продаж товарів і постачання цифрового контенту, що зумовлює виникнення так званої «сірої зони» у сфері правового регулювання. У статті доведено, що механічне поширення режиму договору купівлі-продажу на всі цифрові елементи товару без урахування їх реального функціонального значення не відповідає потребам сучасного ринку та може призводити до звуження обсягу правового захисту споживачів. Обґрунтовано, що у багатьох випадках саме цифровий компонент становить основну споживчу цінність товару, тоді як матеріальний носій виконує допоміжну роль. Запропоновано диференційований підхід до правового регулювання товарів із цифровими елементами, відповідно до якого цифрові елементи, необхідні для забезпечення базової функціональності товару, мають регулюватися положеннями про купівлю-продаж, тоді як цифровий контент і цифрові послуги, спрямовані на розширення функціональних можливостей товару, доцільно кваліфікувати як самостійний об’єкт договірного регулювання у межах договорів про постачання цифрового контенту.

ПРО ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ ТЕРМІНУ «ЮРИДИЧНА КОНСТРУКЦІЯ ПОДАТКУ»

2026-03-06T14:48:14+02:00

У статті через призму етимологізування проаналізовано варіанти тлумачення категорії «конструкція», з’ясовано її зміст і значення, а також визначено периметри затребуваності в сучасному соціумі. Акцентовано увагу на упорядкованості складових аналізованого утворення та на його дуалістично-динамічному характері (з одного боку, це зовнішній прояв динаміки, з іншого – внутрішній її вияв). Підкреслено, що в юридичній літературі використовується похідна від конструкції та цілком природна для правової матерії словосполука – юридична конструкція. Розкрито значення юридичної конструкції у фаховій діяльності з творення та вдосконалення нормативно-правових актів, наведені актуальні вектори аналізу цього феномену. Зазначено, що найчастіше поняття «юридична конструкція» вживається в контексті проблематики юридичної техніки (як її елемент, прийом, засіб). Вивчено практику застосування цього терміну в правотворчому та правозастосовному процесах. Наведено приклади юридичних конструкцій у фінансово-правовому регулюванні. Окрему увагу автор приділив питанням уведення терміну «юридична конструкція» до наукового лексикону правознавців, що досліджують сферу оподаткування, а також подоланню протиріч і прогалин, що виникли у зв’язку з відсутністю системного підходу в такій діяльності. З’ясовано ретроспективні аспекти запровадження категорії «юридична конструкція податку» у вітчизняний науковий обіг. Констатовано, що існуючі в українській правовій дійсності термінологічні підходи не повною мірою відповідають потребам побудови сучасної теорії податкового права та формування ефективного податкового законодавства. Автором висвітлено проблему конкуренції правових категорій, пов’язаних із структуруванням податкового платежу. Розглянуто можливість паралельного існування категорій «юридична конструкція податку» та «правовий каркас податкового платежу», робиться висновок про доцільність нормативного закріплення останнього.