Галицькі студії: Юридичні науки

ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ДОСТУПУ ДО ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Інна Павлівна Волинець — 2025-09-23

У статті досліджено сучасний стан та тенденції розвитку законодавства України у сфері інтелектуальної власності крізь призму доступу населення до лікарських засобів в умовах воєнного стану. Показано, що фармацевтичний сектор демонструє стійку динаміку зростання попри складні соціально-економічні обставини та воєнні виклики. Водночас позитивна економічна динаміка супроводжується необхідністю перегляду та вдосконалення правових механізмів, які регулюють охорону та використання об’єктів інтелектуальної власності у фармацевтичній сфері. Наголошено на подвійній функції правового регулювання: з одного боку, воно має стимулювати інновації та захищати фармацевтичні компанії-інноватори, а з іншого – гарантувати забезпечення суспільного інтересу у доступності лікарських засобів.Особлива увага приділена правовим інноваціям, зокрема інституту винятку «Болар», механізмам паралельного імпорту та змінам у сфері строків дії патентного захисту. Проаналізовано Закон України № 4454-IX від 15.05.2025, що імплементує положення винятку «Болар» та створює правові умови для прискореного виходу на ринок генеричних препаратів одразу після завершення дії патенту. Досліджено положення Закону України № 3860-IX від 16.07.2024, яким у національне законодавство інтегровано механізм паралельного імпорту лікарських засобів як інструмент посилення конкуренції та запобігання зловживанню патентними правами.Розглянуто також Рішення РНБО України від 12 лютого 2025 р., яким визначено стратегічні напрями розвитку законодавчої політики у сфері доступності лікарських засобів, включаючи питання продовження дії патентів та державної реєстрації препаратів.Зроблено висновок, що законодавчі ініціативи України поступово формують збалансовану модель співвідношення охорони фармацевтичних інновацій та забезпечення права громадян на охорону здоров’я.Імплементація європейських стандартів, зокрема у частині патентного регулювання, паралельного імпорту та винятку «Болар», є передумовою інтеграції України до європейського правового простору та забезпечення сталого розвитку фармацевтичного ринку. Подальші законодавчі зміни мають бути спрямовані на усунення правових колізій та забезпечення прозорих механізмів правозастосування, що сприятиме як розвитку інновацій, так і підвищенню доступності життєво необхідних лікарських засобів для населення навіть у надзвичайних умовах воєнного стану.

ОСОБЛИВОСТІ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ДЕРЖАВАХ-УЧАСНИЦЯХ ЄС

Віра Миколаївна Галунько — 2025-09-23

У статті здійснено комплексний аналіз особливостей публічного адміністрування міграційних процесів у державах-членах Європейського Союзу, акцентуючи увагу на багаторівневому характері регулювання міграційної політики, що поєднує наднаціональні стандарти ЄС із практиками окремих держав-членів. Розкрито зміст, сутність правових механізмів формування та реалізації європейської міграційної політики, а також окреслені основні форми взаємодії національних органів влади з інституціями ЄС у сфері управління міграційними потоками, що є вкрай важливим для визначення особливостей публічного адміністрування міграційними процесами.Крім того, проведено аналіз ключових міжнародних та європейських нормативно-правових актів, зокрема положень Директиви 2001/55/ЄС «Про мінімальні стандарти для надання тимчасового захисту», Директиви 2008/115/EC, так званої «Директиви про повернення», а також Директив 2013/32/EU та 2013/33/EU, що регламентують процедури надання міжнародного захисту та умови прийому осіб, які шукають притулку.Окремо розглянуто практику Європейського суду з прав людини, яка підтверджує обов’язковість виконання директив та закріплює правові наслідки їх невиконання державами-членами.Особливу увагу приділено актуальним викликам, що постали перед Європейським Союзом у зв’язку з повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну, оскільки саме ці події зумовили безпрецедентне застосування механізму тимчасового захисту, передбаченого Директивою 2001/55/ЄС, що стало свідченням солідарності держав-членів та здатності ЄС до оперативного правового реагування на масштабні гуманітарні кризи.Також у дослідженні зроблено висновок, що сучасна міграційна політика ЄС функціонує як багатовимірна система, де переплітаються правові, гуманітарні та безпекові аспекти, а її ефективність значною мірою залежить від гармонізації норм права, міждержавної координації дій та вироблення збалансованих адміністративних рішень, що забезпечують одночасно захист прав мігрантів і збереження стабільності у державах-членах Союзу.

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА: ПОРТРЕТ КРИВДНИКА І ПОТЕРПІЛОЇ ОСОБИ

Тетяна Миколаївна Мельник — 2025-09-23

У статті здійснено кримінологічний аналіз домашнього насильства через призму дослідження особи кривдника та потерпілої особи. Авторка наголошує на необхідності розгляду цього явища не лише як соціальної чи психологічної проблеми, а й як складного кримінологічного феномену, який зачіпає безпеку особи та ефективність правозастосування.На основі нормативно-правових джерел, статистичних даних та наукових позицій сформовано узагальнені кримінологічні портрети кривдника й потерпілої особи. Розкрито ключові соціально-демографічні, психологічні, поведінкові риси кривдників та особливості їхньої мотивації. Окрему увагу приділено жертвам домашнього насильства, їхній вразливості, емоційному стану, моделі поведінки та перешкодам щодо звернення по допомогу.Авторка обґрунтовує вплив соціальних, економічних, правових та медико-психологічних чинників на поширення домашнього насильства, зокрема в умовах воєнного стану. Зазначено, що збройна агресія Російської Федерації проти України поглибила вразливість постраждалих осіб, зменшила доступ до допомоги та ускладнила діяльність служб реагування.Зроблено висновок про необхідність формування ефективної системи виявлення, запобігання та протидії домашньому насильству, з урахуванням кримінологічних характеристик його учасників.Перспективними напрямами подальших досліджень визначено типологізацію кривдників, трансформацію портрету потерпілої особи в умовах війни та розробку індикаторів раннього виявлення насильства у сім’ях військовослужбовців, ВПО та інших вразливих груп. Також доцільним вбачається проведення емпіричних досліджень щодо ефективності програм ресоціалізації кривдників, з урахуванням психологічних і поведінкових характеристик. Це дозволить підвищити результативність заходів реагування, а також сприяти зменшенню рецидиву насильницької поведінки.

ПРОБЛЕМА ЛЕГІТИМНОСТІ ПРАВА: ТРАДИЦІЙНІ ТА СУЧАСНІ ПІДХОДИ

Тетяна Олександрівна Подковенко — 2025-09-23

У статті досліджується проблема легітимності права через призму традиційних та сучасних підходів праворозуміння. Автор аналізує еволюцію концепцій легітимності права від класичних теорій природного права та юридичного позитивізму до сучасних підходів, зосереджуючись на визначенні основних критеріїв правової легітимності в умовах сучасних суспільних трансформацій.Метою дослідження є визначення основних теоретико-методологічних підходів до легітимності права, їх аналіз та порівняння в контексті сучасної філософії права. Завданням дослідження є поглиблене вивчення традиційних і сучасних концепцій легітимності, а також розробка рекомендацій щодо адаптації цих підходів у правовій практиці для забезпечення стійкості та прийнятності правових норм у сучасному суспільстві.Дослідження ґрунтується на комплексній методології, що поєднує філософсько-правовий аналіз, порівняльно-правовий метод та міждисциплінарний підхід. Зокрема, це дало можливість дослідити концепції легітимності права в історичній ретроспективі та простежити трансформацію уявлень щодо підстав легітимності права та влади, визначити онтологічні та аксіологічні основи легітимності права.Наукова новизна дослідження полягає у комплексному аналізі трансформації концепції легітимності права в умовах глобалізації, розвитку цифрових технологій. Автор доводить, що сучасне розуміння легітимності права вимагає поєднання процедурної правильної (демократичність правотворчих процесів) та ціннісної складової (відповідність міжнародним стандартам прав людини).Особливу увагу в статті приділено аналізу суперечностей між формальною легітимністю (відповідність встановленим процедурам) та соціальною справедливістю у постмодерних суспільствах. Автор пропонує новий підхід до оцінки легітимності права, що враховує як інституційні механізми, так і комунікативні практики у правовому полі.

СОЦІАЛЬНА ПОСЛУГА МЕДІАЦІЇ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Луіза Джумберовна Романадзе — 2025-09-23

У статті досліджено медіацію як соціальну послугу в контексті організаційно-правового забезпечення надання в Україні. Обґрунтовано актуальність впровадження медіації в систему соціального захисту населення, зокрема для осіб і сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, або мають найвищий ризик потрапляння у них. Медіація розглядається як базова соціальна послуга, що сприяє зниженню соціальної напруги, зміцненню діалогу та недопущенню ескалації конфліктів; як гуманний, доступний і ефективний інструмент соціального захисту в умовах трансформацій українського суспільства.Проаналізовано сучасне нормативно-правове поле, в якому функціонує соціальна послуга медіації: закони України («Про медіацію», «Про соціальні послуги», «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю»); постанови Кабінету Міністрів України та нормативні акти Міністерства соціальної політики України.Особливу увагу приділено Державному стандарту соціальної послуги медіації, затвердженому у 2024 році, який вперше комплексно регламентує всі етапи надання цієї послуги з урахуванням технології «ведення випадку».У статті деталізовано процедури і умови надання соціальної послуги медіації: аналіз заяви, оцінка індивідуальних потреб, розроблення індивідуального плану, укладення договору про її надання, виконання договору та індивідуального плану щодо її надання, а також моніторинг і оцінювання якості надання соціальної послуги.Висвітлено ключові принципи, на яких базується процес медіації, зокрема конфіденційність, добровільність, незалежність, нейтральність, неупередженість медіатора, а також самовизначення і рівність прав сторін медіації.Акцент зроблено на важливості міжвідомчої та міждисциплінарної взаємодії під час реалізації соціальної послуги медіації, що залишається нормативно не врегульованим. Запропоновано шляхи вдосконалення цієї взаємодії на рівні нормативного регулювання, методичного забезпечення, міжінституційного партнерства та професійної підготовки фахівців.

ПРЕВЕНЦІЯ У ВИБОРЧОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

Віталій Андрійович Шевчук — 2025-09-23

У статті досліджується феномен превенції виборчих конфліктів як ключового елементу забезпечення демократичного виборчого процесу. Автор розкриває правову природу превентивної діяльності у сфері виборів, звертаючи увагу на її значення для зміцнення довіри до виборчих інституцій. Здійснено порівняльний аналіз міжнародного досвіду країн із перехідною демократією (зокрема, Ботсвани, Непалу, Індонезії), які успішно імплементували превентивні механізми, такі як медіація, діяльність виборчих омбудсманів, онлайн-платформи скарг. Обґрунтовано, що превенція є не лише способом уникнення виборчих криз, але й стратегічним інструментом формування інклюзивного політичного процесу. Визначено основні передумови ефективної реалізації превентивних механізмів: незалежність виборчих комісій, прозорість процесу, активна участь громадянського суспільства та інформування виборців.Особливу увагу приділено питанню ролі виборчого правосуддя у запобіганні конфліктам. Автор наголошує, що виборчі інститути повинні не лише реагувати на вже вчинені порушення, а й запроваджувати систему раннього попередження спорів. Такий підхід дозволяє забезпечити стале функціонування виборчої системи та формує довіру до демократичних процедур. Зроблено висновок, що превентивна діяльність має поєднувати правові, організаційні та соціально-комунікаційні інструменти, що у комплексі створює нову політичну культуру відповідальності та поваги до верховенства права.У статті також підкреслюється важливість міжнародного досвіду та його адаптації до українських реалій. Зокрема, проаналізовано ефективність впровадження превентивних механізмів у країнах із постконфліктним минулим, де виборчі процеси часто ставали джерелом політичної нестабільності. Показано, що саме превентивні заходи, побудовані на інституційній незалежності, діалозі та правовій визначеності, є запорукою політичної стабільності й легітимності влади.У підсумку робота акцентує увагу на тому, що превенція у виборчому процесі не може розглядатися як додатковий або допоміжний механізм, адже вона є системо утворюючим елементом функціонування демократичних виборів. Її інтеграція у виборче законодавство сприяє зниженню конфліктності, забезпеченню верховенства права, підвищенню легітимності виборів та формуванню умов для розвитку сталих демократичних інститутів.