Галицькі студії: Юридичні науки

ЕТАПИ ІНСТИТУАЛІЗАЦІЇ НЕГЛАСНИХ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ ДО ПРИЙНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ 2012 РОКУ

Олександр Петрович Бабіков — 2023-12-14

У даній статті автор комплексно досліджує питання етапів інституалізації негласних слідчих (розшукових) дій (НС(Р)Д) у кримінальному процесуальному праві України до прийняття Кримінального процесуального кодексу (КПК) України 2012 року. Для даної наукової статті було використано загальноукові методи пізнання, а також низка спеціальних методів дослідження: формально-догматичний (юридичний) – з метою розкриття змісту вказаних у статті законодавчих актів; діалектичний – для пізнання сутності переваг і недоліків отриманих реформ; та порівняльного аналізу – для аналізу змісту законодавчих положень у кримінальному процесі. Нормативно-правовою основою даного дослідження стало кримінально-процесуальне законодавства та міжнародні акти, які діяли на території України в різні періоди. Новизна отриманих результатів визначається тим, що було ґрунтовно опрацьовано стадії розвитку повноважень державних органів на проведення оперативно-розшукової діяльності. Виокремлено та проаналізовано підхід законодавця до визначення підстав проведення, одержання дозволу, порядку проведення та фіксації, використання результатів негласних заходів під час регламентації цих особливих слідчих дій, а також запровадження застереження щодо можливості обмеження гарантій прав і свобод людини, у залежності від певних обставин, що становлять підвищену суспільну небезпеку та порядок такого обмеження. Також звернено увагу на сформульовані українським законодавцем основні засади організації, проведення, підстав проведення та використання результатів оперативно-розшукової діяльності (ОРД), а також обов’язки органів, які її здійснюють, форми і методи їх проведення та оперативно-технічних заходів (ОТЗ), обмеження під час проведення оперативно-розшукових заходів (ОРЗ). У науковій роботі було підкреслено важливість змін українського законодавства у сфері кримінального процесу, а саме проведення негласних слідчих (розшукових) дій до запровадження чинного Кримінального процесуального кодексу 2012 року.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВСТАНОВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА СТВОРЕННЯ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНИХ ЗАКОНОМ ВОЄНІЗОВАНИХ АБО ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАНЬ

Олександр Васильович Ільченко — 2023-12-14

Стаття присвячена дослідженню теоретико-правових засад кримінального законодавства, спрямованих на визначення правової природи та ознак створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, а також участі в них, а також визначаються їх ознаки з погляду кримінального права. Стаття детально розглядає особливості визначення об’єктивних та суб’єктивних ознак створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та участі в них. Автори докладно розбирають об’єкт, об’єктивну та суб’єктивну сторони цього явища, висловлюють висновки щодо їх визначення. Стаття фокусується на проблемних питаннях протидії створенню не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, а також визначає шляхи їх усунення. Розглядаються актуальні питання кримінальної відповідальності за створення та участь в таких формуваннях. Крім того, аналізується можливість вдосконалення кримінального законодавства для більш ефективної протидії цьому явищу, зокрема, враховуючи міжнародний досвід та судову практику. Авторська стаття відзначається важливим внеском у розуміння проблем, пов’язаних із створенням не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань, а також участю в них. Робота є актуальною, оскільки розглядає об’єктивні та суб’єктивні аспекти цього явища, а також висвітлює актуальні питання кримінальної відповідальності за подібні дії. Авторами розроблено конкретні заходи щодо покращення законодавчого регулювання у цьому напрямку, зокрема, шляхом аналізу міжнародного досвіду та судової практики. Автор вносить важливі рекомендації щодо удосконалення кримінального законодавства для ефективної протидії створенню та участі в незаконних воєнізованих та збройних формуваннях. Ця стаття не лише розширює наше розуміння кримінально-правової природи зазначених дій, але й надає практичні інструменти для вирішення проблем цього питання через законодавчі та правозахисні заходи. Такий підхід є актуальним та допомагає сприяти удосконаленню правового регулювання з метою забезпечення стабільності та безпеки суспільства.

ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОГРАМИ ЗАХИСТУ СВІДКІВ В США

Сергій Володимирович Ковмир — 2023-12-14

Автор проаналізував передумови, процес створення та еволюцію американської програми захисту свідків WITSEC. У дослідженні акцентовано увагу на адміністративно-правових та тактичних аспектах американської програми захисту. Ґрунтовно проаналізовано проблеми міжвідомчої взаємодії правоохоронних органів в Сполучених Штатах Америки під час реалізації національної стратегії боротьби з італійською мафією в 70-х роках минулого століття. Автор дослідив особливості застосування «ударних» груп із протидії мафіозним угрупованням LCN, акцентуючи увагу на елементах соціальної підтримки свідків та процедурах переселення в нове місце проживання. У статті акцентовано увагу на «споживчий» підхід федеральних прокурорів під час використання показань ключових свідків проти мафії на початкових етапах застосування програм захисту. Підкреслено необхідність урахування психологічних та інших ризиків під час визначення безпекової стратегії стосовно свідка або його близьких. Автор звернув увагу на схожість проблем в американській та сучасній українській системах захисту учасників кримінального судочинства через відсутність чіткої диференціації між програмами захисту випадкових свідків та злочинців, які прийняли рішення надати свідчення проти своїх колишніх спільників. Автор підкреслив схожість підходів Служби маршалів у 80-х роках минулого століття та представників спеціальних підрозділів правоохоронних органів України для забезпечення безпеки свідків і потерпілих через застосування фізичного захисту. Окремий акцент зроблено на ролі політичного керівництва країни та представників Сенату США в координації зусиль із протидії організованій злочинності за часів каденцій президентів США Джона Кеннеді та Ліндона Джонсона. Проаналізовано такі елементи захисту, як заміна ідентифікаційних документів та залучення великого бізнесу США для сприяння в подальшому працевлаштуванню свідків. Автор звернув увагу на відсутність стратегічного планування під час становлення американської програми захисту свідків, обмеженість необхідного для якісного захисту кваліфікованого персоналу та суттєве перенавантаження підрозділу захисту. Проаналізовано результати розслідування комісій Сенату Кефовера та Маккелана з питань удосконалення системи захисту свідків в Сполучених Штатах та визначено проблеми й позитивні тенденції, які кардинально змінили безпековий ландшафт у цій сфері. Автор дослідив етапи становлення та розвитку програм захисту свідків в Службі маршалів США, зробивши акцент на аналізі управлінських аспектів, штатної структури, організаційних процедур та фінансування підрозділу захисту. Завдяки ґрунтовному дослідженню еволюції програми захисту свідків у США автор здійснив порівняльний аналіз національної системи захисту учасників кримінального судочинства, що може сприяти науковому переосмисленню та подальшому «перезавантаженню» правових та адміністративних механізмів забезпечення безпеки свідків і потерпілих у нашій країні.

ДОКАЗИ В ЕЛЕКТРОННІЙ ФОРМІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Володимир Михайлович Фігурський — 2023-12-14

Стаття присвячена висвітленню суті доказів в електронній формі та з’ясуванню, до якого з видів процесуальних джерел доказів у кримінальному провадженні вони належать. Зазначено, що поняття «цифрові докази» та «електронні докази» у спеціальній літературі та офіційних документах переважно вживають як синоніми. Утім технічно коректним є використання категорії «цифрові докази». Водночас, цифровим є електронний доказ, згенерований у числовому форматі, або перетворений у нього. Аргументовано, що у правовій доктрині та у правовому регулюванні сформовано декілька підходів до тлумачення суті електронних доказів. Більшість учених під електронними доказами розуміють дані або інформацію, яка з’явилася внаслідок використання цифрової техніки і відповідного програмного забезпечення, та може бути використана в судовому процесі. Інші дослідники визначають електронні докази як об’єкти цифрового (електронного) виміру, що можуть мати значення для кримінального провадження. Третій підхід до трактування електронних доказів – будь-які докази, отримані з даних, що містяться в будь-якому пристрої або вироблені ним, функціонування якого залежить від програмного забезпечення або даних, що зберігаються або передаються через комп’ютерну систему чи мережу. Обґрунтовано, що докази, про які йдеться, коректніше називати «доказами в електронній формі», оскільки ця назва відображає середовище створення, використання, зберігання, демонстрації, виявлення, фіксації, вилучення та дослідження інформації, яка має значення для кримінального провадження. Електронна форма інформації становить нематеріальну версію інших форм інформації (письмової, графічної, аудіовізуальної та їх поєднанні). Вона може відтворювати абсолютно всі елементи інформації в матеріальній формі. Понад те, електронна форма має перевагу, адже містить параметри, недоступні іншим формам (наприклад, метадані). Сформульовано авторське визначення доказів в електронній формі – це інформація, створена, оброблена, збережена або передана за допомогою аналогових чи цифрових сигналів, що має значення для кримінального провадження. Констатовано, що КПК України поки не виокремлює докази в електронній формі. Розглядаючи їх у контексті документів, законодавець поширив на докази в електронній формі загальні правила використання доказів у кримінальному провадженні. Підкреслено, що через особливості доказів в електронній формі точаться дискусії щодо їх приналежності до процесуальних джерел доказів. Зроблено висновок, що докази в електронній формі є новим соціально-правовим явищем в інформаційну епоху. У порівнянні з доказами у поза електронній формі, вони мають власну природу, яка зумовлює їх особливості, потребують іншого механізму доказування, що свідчить про самостійне місце у системі процесуальних джерел доказів.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ ПРОКАТУ

Анна Сергіївна Амеліна — 2023-12-14

У статті досліджено теоретичні аспекти, нормативне регулювання та практика застосування правових норм щодо договору прокату. Варто відмітити, що договір прокату відноситься до групи договорів, спрямованих на передання майна у тимчасове користування та є різновидом договору майнового найму. Крім того, розглянуто предмет, юридичну характеристику договору, особливості договору прокату, проаналізовано порядок укладення договору. Автори зазначають, що предмет договору прокату може використовуватися для виробничих потреб, якщо це встановлено договором. Слід заначити те, що виділення договору прокату в особливий вид обумовлено специфікою, пов’язаною з метою його укладення, суб’єктним складом, предметом, змістом та відповідальністю сторін. Аналіз законодавства надає підстави стверджувати, що договір прокату відноситься і до публічних і до договорів приєднання. Варто зазначити, що судова практика на сьогодні виходить з того, що право на відмову від договору виникає у наймодавця після настання строку внесення плати за користування майном за третій місяць. Наймодавець має право відмовитись від договору в такому випадку, незалежно від того, внесе наймач у подальшому плату за користування чи ні. Наголошено, що договір прокату може бути укладений як в усній, так і в письмовій формі, а також волевиявлення на укладення договору може бути виражене в електронній формі. Автори стверджують, що при укладенні договорів шляхом приєднання одна сторона формулює умови, а інша може тільки приєднатися до зробленої пропозиції. Тобто, на відміну від загальноприйнятої ситуації, оферентом у договорах приєднання може бути тільки та сторона, яка визначає свої умови у формулярах або інших стандартних формах і пропонує їх до приєднання. Тому пропозиція укласти договір прокату може бути зроблена в усній, письмовій або електронній формі. Акцентовано увагу на тому, що договір прокату відноситься до групи договорів, спрямованих на передання майна у тимчасове користування та є різновидом договору майнового найму.

ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ НЕПОВНОЛІТНІЙ ОСОБІ ПОВНОЇ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ

Марія Петрівна Баб’юк — 2023-12-14

Статтю присвячено дослідженню підстав та умов надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності у судовому порядку, процесуальних особливостей розгляду справ цієї категорії. Зроблено висновок про те, що за чинним законодавством України у судовому порядку може бути надано повну цивільну дієздатність фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю чи батьком дитини, за відсутності згоди батьків (усиновителів) чи піклувальника. Обґрунтовано недоцільність наділення органу судової влади повноваженнями надавати фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю, повну цивільну дієздатність для реєстрації її підприємцем без згоди батьків (усиновителів), піклувальника чи органу опіки і піклування. Зроблено висновок про те, що повна цивільна дієздатність набувається фізичною особою, яка зареєструвалася підприємцем, для здійснення підприємницької діяльності, а не надається їй з метою створення умов для реєстрації суб’єктом господарювання без згоди визначених у «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV органів чи осіб. Аргументовано, що для емансипації судам необхідно не лише встановити факт запису неповнолітньої особи матір’ю чи батьком дитини за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян чи укладення трудового договору з фізичною особою, яка досягла шістнадцятирічного віку, але й обов’язково врахувати рівень її психічної (розумової) зрілості, оскільки саме він відображає її здатність усвідомлювати значення своїх дій та їх наслідки. Зроблено висновок про те, що наявність у неповнолітньої особи психічної (розумової) зрілості на рівні, що дозволяє самостійно здійснювати свої цивільні права та виконувати обов’язки може бути встановлена судом на підставі висновку судово-психологічної експертизи. Зазначено, що батьки (усиновлювачі) чи піклувальник неповнолітнього не можуть представляти його інтереси при розгляді справи, оскільки беруть участь у ній як заінтересовані особи, але заявник є суб’єктом права на безоплатну вторинну правничу допомогу. З метою удосконалення правового регулювання розгляду судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності запропоновано зміни і доповнення до Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України.

ОКРЕМІ ПИТАННЯ СПАДКОВО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДІТЕЙ

Ірина Олександрівна Гелецька — 2023-12-14

Стаття присвячена аналізу дискусійних аспектів спадково-правового статусу дітей, серед яких особлива увага приділяється питанням визначення моменту виникнення права на спадкування, спадково-правового статусу дітей, зачатих за життя спадкодавця та народжених після його смерті, а також дітей, зачатих внаслідок застосування допоміжних репродуктивних технологій і народжених після смерті спадкодавця. Наголошено, що питання визначення моменту виникнення права на життя є спірним, і не має однозначного вирішення в юридичній науці, релігії, медицині. Разом з тим, системний аналіз правових норм, якими визначається момент виникнення права на життя дає можливість зробити висновок, що право на життя, і, як наслідок, право на спадкування виникає в особи в момент її живонародженості без урахування наявності критеріїв її життєздатності. Відповідно до ч. 1 ст. 1222 Цивільного кодексу України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Автори вважають, що це положення є справедливим, оскільки дає можливість дітям, зачатим за життя спадкодавця, але народженим після його смерті, успадкувати майно спадкодавця. Водночас, звертається увага, що на сьогодні законодавство України не врегульовує питання спадково-правового статусу дітей, зачатих і народжених внаслідок застосування допоміжних репродуктивних технологій після смерті спадкодавця, що є дискримінаційним, оскільки позбавляє таких дітей можливості успадкувати майно спадкодавця. Зроблено узагальнюючі висновки щодо необхідності внесення змін до законодавства України, якими буде закріплено право дітей, зачатих внаслідок застосування допоміжних репродуктивних технологій і народжених після смерті спадкодавця, на спадкування. При цьому, уважається за необхідне, встановити певні умови, дотримання яких зумовить визнання таких дітей спадкоємцями.

ДІЄВІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Людмила Миколаївна Мозолюк-Боднар — 2023-12-14

У статті встановлено актуальність наукового пізнання юридичної відповідальності з точки зору дієвості, яка передбачає певну дію на порушника та пов’язана з настанням відповідних наслідків, що визначені нормою права аж до застосування примусового фізичного впливу. Наголошено на розумінні кожним учасником суспільних відносин, того, що за протиправною поведінкою слідує державний примус, тому що за будь-яких умов має забезпечуватися панування права в суспільстві. Проаналізовано теоретико-правові засади пізнання дієвості юридичної відповідальності як фундаментальної ідеї, яка відображає суть та призначення інституту юридичної відповідальності та знаходиться у тісній взаємодії з принципами юридичної відповідальністю. Узагальнено, що юридична відповідальність базується на певних принципах, які відображають її природу та призначення. Зазначено, що дієвість юридичної відповідальності можна розглядати як один із принципів юридичної відповідальності. Акцентовано увагу, що принципи юридичної відповідальності тісно взаємопов’язані та взаємозумовлені між собою: наявність одного принципу передбачає наявність іншого, а порушення одного принципу призведе до порушення іншого. Визначено, що дієвість юридичної відповідальності як принцип – це стійка закономірна ідея, яка характеризує сутність і зміст юридичної відповідальності, має законодавче закріплення та пов’язана з практичними аспектами її втілення з метою гарантування й відновлення прав і свобод людини. Якщо ж юридична відповідальність не буде мати ознак дієвості, тоді втрачається сама мета та сутність її встановлення. Тому, встановлення будь-якої юридичної відповідальності повинно бути підкріплено законністю, справедливістю, дієвістю, невідворотністю покарання та іншими її принципами.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В УКРАЇНІ ТА ЛАТВІЇ

Олена Олександрівна Тимошенко — 2023-12-14

У статті викладено дослідження, присвячене правовому статусу штучного інтелекту в Україні та Латвії та спрямоване на розгляд актуальних питань та правових аспектів, що пов’язаних із застосуванням і розвитком штучного інтелекту в цих країнах, а також їх нормативно-правовому регулюванні. Відтак, нами здійснено комплексний аналіз правового статусу штучного інтелекту в Україні та Латвії, де розглянули особливості законодавчих аспектів регулювання в кожній з наведених країн. Здійснення подібного аналізу не лише дозволило визначити сучасне становище правового регулювання штучного інтелекту в Україні та Латвії, але й висвітлило потребу у вдосконаленні та подальшій розробці нових юридичних механізмів для ефективного врегулювання використання та розвитку штучного інтелекту. Тому, розгляд питань правового статусу штучного інтелекту в Україні та Латвії вважаємо важливим кроком у забезпеченні дієвої та прогресивної нормативно-правової бази для розвитку цих технологій у світлі викликів сучасного діджитал-суспільства. Результати проведеного дослідження підтвердили, що і Україна і Латвія уже заклали початок до законодавчого регулювання штучного інтелекту загалом, проте більшість основоположних концепцій нормативно-правового регулювання та захисту щодо прав використання штучного інтелекту все ж потребують значних доопрацювань на законодавчому рівні. Крім того, результати порівняльного аналізу дозволили визначити певні спільні риси в правовому регулюванні штучного інтелекту, однак виявлені різниці та прогалини свідчать про необхідність подальшої роботи у цьому напрямку. Зокрема, важливо враховувати етичні аспекти використання штучного інтелекту, а також розвивати механізми правового захисту осіб, що можуть бути задіяні в процесі використання цієї технології. Тому, вбачаємо перспективу подальших досліджень у дослідженні нових кроків та етапів закріплення правового статусу штучного інтелекту, які будуть зроблені Україною та Латвією для їх ефективного нормативно-правового регулювання в цілому.

ДО ПИТАННЯ КЛАСИФІКАЦІЇ ПРИНЦИПІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК ІНСТИТУТУ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Віталій Дмитрович Барвіненко — 2023-12-14

У статті сформульовано тезу щодо того, що принципи місцевого самоврядування в адміністративному праві України не варто систематизувати (як це намагаються зробити численні дослідники-адміністративісти з інституційними принципами). Замість цього, доцільно звернути увагу та дослідити, які особливості має той чи інший принцип права при його застосуванні в межах галузі адміністративного права до інституту місцевого самоврядування. Розрізняти (класифікувати) принципи місцевого самоврядування лише для адміністративного права може бути необґрунтовано, оскільки вони становлять загальноправовий фундамент. Замість того, щоб виділяти окремі принципи місцевого самоврядування для різних галузей національної правової системи, важливо досліджувати, як ці принципи конкретизуються та застосовуються в різних галузях права. Такий підхід до дослідження надасть можливість краще розуміти, як конкретні принципи впливають на адміністративно-правове регулювання місцевого самоврядування та його особливості. Вивчення конкретних прикладів та використання принципів місцевого самоврядування у різних галузях дозволить розкрити їхню універсальність та реальний вплив на правову систему загалом. Резюмовано, що свідома відмова від систематизації принципів інституту місцевого самоврядування при їхньому аналізі при проведенні адміністративно-правового дослідження є плідною. Загалом, такий підхід має свої переваги та недоліки, і ефективність визначається залежно від конкретного дослідження та його цілей. На підставі цього автором обстоюється підхід щодо того, що на сучасному етапі розвитку адміністративно-правової доктрини недоцільно систематизувати (класифікувати) принципи місцевого самоврядування. Сформульовано пропозиції для подальшого удосконалення підходів до аналізу принципів місцевого самоврядування, у тому числі частіше звертатися до деталізації вивчення принципів місцевого самоврядування в адміністративному праві, щоб врахувати його конкретні особливості та вплив на діяльність владних органів.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ СУБ’ЄКТИВНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ ТА ЮРИДИЧНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ТРЕТІМИ ОСОБАМИ, ЇХ ПРЕДСТАВНИКАМИ, ЯК УЧАСНИКАМИ СПРАВИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Андрій Олегович Казакевич — 2023-12-14

Метою статті є встановлення теоретико-правових основ та аналіз адміністративного процесуального законодавства України щодо процесуальних питань реалізації суб’єктивних процесуальних прав та юридичних обов’язків третіми особами, їх представниками, як учасниками справи в адміністративному судочинстві. Методологію наукового дослідження будуть становити методи наукового пізнання. До їх числа необхідно віднести: метод системного аналізу, діалектичний метод наукового пізнання, формально-догматичний метод, методи моделювання, метод аналізу та метод синтезу, метод індукції та метод дедукції, та інші методи науки про правильне мислення. У першому розділі основного матеріалу дослідження статті визначено теоретико-правові основи процесуальних питань реалізації суб’єктивних процесуальних прав та юридичних обов’язків третіми особами, їх представниками, як учасниками справи в адміністративному судочинстві. Констатовано те, що теоретико-правові основи даного наукового дослідження базуються на нормах права, принципах права, ролі та статусу третіх осіб, їх представників, як учасників справи в адміністративному судочинстві, порядку набуття та зміни особами статусу відповідного учасника справи, підстав залучення таких учасників справи до їх безпосередньої участі в адміністративному судочинстві. Другий розділ основного матеріалу дослідження статті присвячений дослідженню нормативного регулювання процесуальних питань реалізації суб’єктивних процесуальних прав та юридичних обов’язків третіми особами, їх представниками, як учасниками справи в адміністративному судочинстві. З’ясовано те, що порядок набуття особою статусу третьої особи, як учасника справи, а також правові підстави для залучення представників третіх осіб до складу учасників справи з метою вирішення та розгляду адміністративної справи є різними для кожного із учасників справи (тобто існує окремий та індивідуальний порядок набуття статусу такого учасника справи). У висновках до статті акцентовано увагу на тому, що законодавцем у Кодексі адміністративного судочинства України поділено третіх осіб, як учасників справи в адміністративному судочинстві, на дві категорії, встановлено спеціальний процесуальний порядок залучення третіх осіб та їх представників до розгляду та вирішення адміністративної справи, передбачено мету залучення третіх осіб та їх представників до розгляду та вирішення адміністративної справи, регламентовано правові підстави та умови залучення третіх осіб та їх представників до розгляду та вирішення адміністративної справи, визначено, що є належним підтвердженням здійснення самопредставництва юридичної особи або суб’єкта владних повноважень, який має статус юридичної особи, в якості третьої особи.

ДО ПИТАННЯ ПРЕВЕНТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В УМОВАХ ДІЇ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ

Тетяна Миколаївна Мельник — 2023-12-14

Стаття присвячена дослідженню питання превентивної діяльності Національної поліції України в умовах дії правового режиму воєнного стану. Звертається увага на те, що одним із першочергових завдань держави щодо зміц- нення законності та правопорядку, виступає профілактика правопорушень. Особливо важливими стають заходи, які допомагають урятувати життя цивільних, зокрема, й на територіях, де відбуваються активні бойові дії. Стає цілком очевидно, що превентивна діяльність Національної поліції як основа її діяльності є надзвичайно важливою. Акцент робиться на тому, що з моменту введення правового режиму воєнного стану в національному законодавстві відбуваються значні зміни, які зумовлені ним. Зокрема, 21 березня 2023 року було прийнято Закон України № 3000-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Криміналь- ного кодексу України та інших законів України щодо врегулювання окремих питань діяльності Національної поліції України під час дії воєнного стану» та Закон України № 2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року. Досліджуються основні превентивні заходи, які частіше за інші застосовуються у період дії правового режиму воєнного стану. Звертається увага на те, що на сьогоднішній день, допоки діє правовий режим воєнного стану, акту- альним залишається питання проникнення до житла/іншого володіння особи під час комендантської години. Наголос робиться на те, що всі без винятку превентивні заходи, котрі застосовуються поліцейськими при здійсненні їх повноважень, є надзвичайно важливими та досить часто доповнюють одне одного. Превентивна діяльність Національної поліції України спрямована на запобігання як адміністративним, так й кримінальним правопорушенням, що, своєю чергою, у майбутньому допомагає усунути негативні наслідки протиправних діянь.

STANDARDE UE ȘI JURISPRUDENȚĂ ÎN STUDIUL STATULUI DE DREPT ȘI AL DREPTURILOR OMULUI

Laura Bzova — 2023-12-14

Drepturile omului sunt drepturi fundamentale și, prin urmare, inalienabile, adică acele drepturi a căror încălcare ar duce la un atac la esența însăși a umanității. Din acest motiv, este important ca toată lumea să fie conștientă și să cunoască drepturile omului, conținutul lor și formele de protecție prevăzute pentru acestea, deoarece fiecare ar trebui să se poată bucura de drepturile sale fundamentale cu unicul scop de a trăi în pace, fără deosebire. Drepturile omului, democrația și statul de drept creează un mediu în care țările pot promova dezvoltarea, pot proteja oamenii împotriva discriminării și pot asigura accesul egal la justiție pentru toți. Nenumărate exemple de decizii judecătorești cu privire la chestiuni legate de drepturile omului, a căror natură însăși necesită percepția unei mai mari precauții și reflecție asupra vieților în joc, le avem pe agenda zilnică a curților supreme din întreaga lume. Subiectele abordate sunt de natură diversă, iar expertiza juridică ar trebui să se concentreze întotdeauna pe promovarea celor mai înalte principii ale valorii umane, nu numai în ceea ce privește protejarea drepturilor fundamentale ale acestora de a supraviețui cu demnitate, ci și în favoarea coexistenței lor pașnice. Domeniul divers, înfloritor și în prezent universal recunoscut al drepturilor omului oferă numeroase puncte de reflecție și necesită eforturi constante din partea avocaților, a cercetătorilor și a activiștilor, având în vedere provocările încă deschise care privesc statele ca principalii actori în protejarea și, în același timp, încălcarea drepturilor omului. De fapt, există numeroase instituții internaționale care promovează și protejează drepturile fundamentale. Cu toate acestea, până în prezent, documentele obligatorii din punct de vedere juridic pentru state există doar la nivel regional, care sunt apoi revizuite și/sau sancționate de către instanțe în caz de încălcare. În domeniul drepturilor omului, o astfel de complementaritate este deosebit de eficientă în promovarea justiției internaționale și a cooperării pe mai multe niveluri, reflectând natura universală a drepturilor omului. Organisme internaționale cvasi-judiciare care completează curțile și tribunalele, deși nu produc decizii obligatorii din punct de vedere juridic.

ДОСВІД ПОБУДОВИ ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ АНГЛІЇ ТА УЕЛЬСУ І ЙОГО РОЛЬ ДЛЯ УКРАЇНИ

Наталя Володимирівна Хмелевська — 2023-12-14

Для ефективної побудови ювенальної юстиції необхідно вивчати досвід інших розвинених країн. Становлення ювенальної юстиції в Англії зайняло тривалий період та продовжує вдосконалюватись сьогодні. Дітей до кримінальної відповідальності там можуть притягнути з 10-річного віку. На початку 1990-х замість лояльного звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності було прийнято ряд нормативно-правових актів, які зробили неповнолітніх більш відповідальними за свої вчинки. Прикладом цього стало прийняття «Закону про кримінальне судочинство» 1991 року, який перейшов до підходу «справедливих заслуг» та змістив фокус вироку на характер і серйозність правопорушення, а не на правопорушника та його/її судимість. Одним з найважливіших моментів ювенальної юстиції Англії є превентивна діяльність. Робота з неповнолітніми, схильними до протиправної поведінки, а також із неблагополучними сім’ями, забезпечується, насамперед, правоохоронними органами та соціальною службою і полягає в організації відповідних профілактично-корекційних заходів. У випадку виявлення неблагополучної сім’ї дитину тимчасово вилучають із сім’ї та знаходять сім’ю для здійснення опіки. Існують різні види опікунства: короткострокове, яке триває декілька місяців та довгострокове, яке може тривати декілька років до досягнення дитиною повноліття. Існують також різні програми раннього втручання. В Англії існують спеціалізовані суди з розгляду справ неповнолітніх. Особливо тяжкі злочини розглядають у суді Корони. Проте численні дослідження доводять той факт, що ювенальним працівникам Англії потрібно покращувати свої професійні вміння роботи з неповнолітніми. Аналіз англійського досвіду показав, що в них є норми, які потребують покращення, зокрема щодо конфіденційності, застосування елекрошокера до неповнолітніх, підвищення віку кримінальної відповідальності, покращення дружнього до дитини правосуддя, необхідності більш швидкого повного відходу від карального підходу до більш прогресивного, який заснований на принципі «дитина перш за все». Натомість Україні необхідно більшу увагу приділити профілактичним заходам дитячої злочинності, розумінню принципу «дитини перш за все» для подальшої побудови та розвитку ювенальної юстиції на його основі.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ

Ірина Анатоліївна Заплітна — 2023-12-14

Важливою складовою сучасного підходу до охорони навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки праці на підприємствах, установах, організаціях є екологічні права працівників. Вони спрямовані на забезпечення працівників безпечними і здоровими умовами праці, а також на зменшення негативного впливу виробничих факторів на організм працівника при виконанні роботи, пов’язаної із шкідливими та важкими умовами праці. Приймаючи на роботу працівника, роботодавці повинні забезпечити прозору і повну інформацію про шкідливі умови праці на робочому місці. Забезпечення безпеки праці є важливою складовою управління підприємствами та організаціями з метою збереження життя, здоров’я та добробуту працівників. Цей процес включає в себе розроблені заходи, що будуть спрямовані на попередження і мінімізацію виробничих ризиків на робочому місці. Право на участь в управлінні підприємством, щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці, окрім працівників, надано і представницькому органу – профспілці, яка відповідно до законодавства має право здійснювати захист і представництво працівників, права яких порушено. Профспілки та працівники мають право брати участь в процесах прийняття рішень, пов’язаних із захистом навколишнього природного середовища в межах робочого місця. Їх думки та допомога мають бути враховані при впровадженні екологічних ініціатив та заходів. Обов’язком роботодавця є забезпечення безпечних умов праці та вжиття заходів для попередження можливих негативних впливів на здоров’я працівників через діяльність підприємства. Роботодавці повинні систематично проводити оцінку ризиків для визначення небезпек та проведення заходів для їх запобігання. При виявленні ризиків для працівника під час виконання ним трудових обов’язків роботодавці повинні вживати заходів для їх зменшення та усунення. Окремо звертаємо увагу на обов’язок роботодавця щодо розроблення чіткої політики безпеки праці, яка враховує потреби конкретного підприємства чи організації через призму проведення навчань, інструктажів та їх постійний моніторинг. Через призму законодавства проаналізовано відповідальність суб’єктів трудових правовідносин за отримані професійні захворювання чи травми, пов’язані з екологічними ризиками на робочому місці, які мають бути визнані та відшкодовані.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ПРАВ ТА ГАРАНТІЙ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ

Наталія Романівна Прокопчук — 2023-12-14

Стаття присвячена дослідженню однієї з ключових складових соціальної справедливості та стабільності на ринку праці у сучасному світі – захисту трудових прав і законних інтересів працівників. Крізь призму нормативного регулювання висвітлено окремі питання захисту трудових прав та гарантій внутрішньо переміщених осіб. Оскільки запроваджені норми права мають бути спрямовані на забезпечення справедливих умов праці, участі внутрішньо переміщених осіб у прийнятті рішень, свободи вираження думки, відпусток, працевлаштування, безпеки на роботі тощо важливо, щоб такі особи були ознайомлені зі своїм правами та знали, як вони можуть захистити їх у разі порушення. Розглянуто правове регулювання отримання статусу внутрішньо переміщеної особи. Приділено увагу принципу рівності прав та можливостей на ринку праці так званих «переселенців», оскільки вони не повинні бути об’єктом дискримінації через їх статеву, вікову, расову або іншу приналежність. Наведено відмінності між відпусткою без збереження заробітної плати за п. 4 ст. 12 Закону № 2136-IX та відпусткою без збереження заробітної плати за ст. 26 Закон № 504/96-ВР для внутрішньо переміщених осіб. Розкрито процедуру працевлаштування внутрішньо переміщених осіб, адже сьогодні ця проблема є однією з найгостріших та, водночас, особливим інститутом трудового права, який включає низку правових, економічних і соціальних заходів та засобів з організації та пошуку роботи. Наголошено, що такі відносини є відносинами, що передують трудовим, оскільки спрямовані на виникнення трудового договору в майбутньому. Акцентовано увагу на деяких проблемах, з якими стикаються як роботодавці, так і внутрішньо переміщені особи під час пошуку роботи на новому місці проживання, та окреслено шляхи їх вирішення. Приділено увагу питанню виплати державою компенсацій роботодавцям при працевлаштуванні внутрішньо переміщених осіб внаслідок ведення бойових дій за новим місцем їх проживання (перебування).