Галицькі студії: Юридичні науки

ПРИНЦИП ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ ТА ОБҐРУНТОВАНОСТІ В СУДОВОМУ ПРАВІ: АНАЛІЗ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

Л. Г. Бзова, А. Р. Марченко — Thu, 05 Jun 2025 00:00:00 +0300

Обґрунтування судових рішень стосується актуальних питань, які турбують суддів у Європі, таких як справедливий суд, прозорість та правова визначеність. Добре розуміння судових рішень дозволяє учасникам судового процесу планувати свої справи у світлі стабільної судової практики. З цієї причини стійкість і одноманітність судової практики залишаються основами системи судової практики в англійському праві.Однак, оскільки стабільність судової практики також може бути фактором жорсткості, судді можуть обґрунтовувати свої рішення відхиленням від існуючих норм (так званий метод «біфуркації справ»). Однак в умовах підвищеного попиту на правову визначеність і за відсутності кодексів сама судова практика повинна представляти цю фіксовану частину права.Міжнародне право приділяє велику увагу прозорості та правовій визначеності. Якщо судді так чітко розуміють, чому вони це роблять, то це тому, що вони усвідомлюють, що їхні рішення забезпечать стабільну основу, на якій люди робитимуть свої прогнози та організовуватимуть свої справи (принаймні у приватному праві). Усвідомлюючи, що його рішення в майбутньому стане точкою відліку для інших суддів і для всієї юридичної спільноти (і для суспільства в цілому), англійський суддя мотивує своє рішення відповідністю очікуванням і потребам власної правової системи. Кожна система прагне досягти свого балансу; адвокати і судді не лякає привид сумарних судових рішень, адже кожне судження – це конструкція, заснована на індуктивних міркуваннях. Надзвичайно складна мотивація є джерелом інтелектуального багатства для університетських юристів, але вона може здатися критикою з точки зору обивателя. Перспектива порівняльного правознавства дозволяє зрозуміти пороки і чесноти з зовнішньої і релятивізованої точки зору.

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИЙОМНИХ СІМЕЙ ТА ДИТЯЧИХ БУДИНКІВ СІМЕЙНОГО ТИПУ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Ірина Олександрівна Гелецька — Thu, 05 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті аналізується правове регулювання діяльності прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ) в Україні з акцентом на проблеми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сімейні форми виховання. Однією з основних проблем є надання житла батькам-вихователям ДБСТ. Деякі з них змушені приймати дітей у свої власні помешкання, що створює фінансову відповідальність для самих вихователів, оскільки відсутні гарантії компенсації витрат у разі припинення діяльності ДБСТ або досягнення вихованцями повноліття.Також розглядаються питання правового статусу батьків-вихователів після припинення діяльності ДБСТ, коли вони змушені звільняти службове житло, що створює додаткові труднощі, особливо за відсутності іншого житла. Наголошується на проблемі недостатньої ефективності програм соціальної адаптації дітей-сиріт після досягнення ними повноліття, що призводить до відсутності житла та працевлаштування, що ускладнює їхнє життя.Додатково увага приділяється правовому статусу осіб, які виконують функції виховання в прийомних сім’ях та ДБСТ. Виявляється, що ці особи не мають повного обсягу прав, як біологічні батьки, що породжує правову невизначеність та ризики для дітей. Стаття пропонує можливість вдосконалення законодавства, зокрема запровадження гарантій для забезпечення стабільності правового статусу батьків-вихователів.Приділено увагу аналізу проекту законодавчих змін щодо удосконалення механізмів захисту прав та інтересів дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, та інших вразливих груп дітей, особливо в частині необхідності з’ясування поняття «спеціалізовані прийомні сім'ї», які працюватимуть з дітьми, що мають особливі потреби. Стаття також пропонує напрямки вдосконалення законодавства для забезпечення всебічного розвитку дітей з функціональними обмеженнями в сімейному середовищі. Загалом, підкреслюється необхідність удосконалення законодавства в галузі сімейного виховання для забезпечення належної підтримки вихователів та дітей, а також створення стабільної правової основи для ефективного функціонування сімейних форм виховання в Україні.

ВИЗНАЧЕННЯ РОЛІ ЕКОЛОГІЧНОГО АУДИТУ В СИСТЕМІ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

Софія Михайлівна Данилюк — Thu, 05 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджується роль екологічного аудиту як ключового елементу в системі екологічного права та обґрунтовується його значення як ефективного правового інструменту у сфері охорони навколишнього середовища. З урахуванням сучасних екологічних викликів, зокрема змін клімату, виснаження природних ресурсів і зростання рівня забруднення довкілля, екологічний аудит розглядається як важливий механізм забезпечення екологічної безпеки та сталого розвитку. Досліджується визначення місця екологічного аудиту в системі право вого регулювання природоохоронної діяльності та оцінка його потенціалу в забезпеченні ефективної реалізації екологічної політики держави. Проаналізовано чинне законодавство України, міжнародні нормативні акти та практика країн ЄС у сфері екологічного аудиту. Особливу увагу приділено науковим підходам до розуміння сутності екологічного аудиту, його взаємозв’язку з інститутами екологічного управління.У роботі здійснено комплексний підхід до аналізу екологічного аудиту як елемента економіко-правового механізму охорони довкілля. Запропоновано напрями вдосконалення законодавства, зокрема гармонізація національних норм із міжнародними стандартами та закріплення інституту екологічного аудиту у майбутньому Екологічному кодексі України. Впровадження екологічного аудиту як обов’язкової складової господарської діяльності може стати запорукою системного екологічного контролю та дотримання принципів сталого природокористування.Зроблено висновок, що інтеграція екологічного аудиту в загальну систему правового регулювання дозволить підвищити ефективність екологічного контролю, сприятиме прозорості діяльності суб’єктів господарювання та спрямовуватиме державну екологічну політику на забезпечення сталого розвитку в умовах сучасних глобальних викликів.

ЕКСТРАДИЦІЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Михайло Дмитрович Денисовський, Анастасія Юріївна Ярошович — Thu, 05 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено правову природу інституту екстрадиції у кримінальному провадженні, його нормативно-правове регулювання та практичні аспекти застосування. Розкрито поняття та сутність екстрадиції, її види та форми, а також підстави та умови здійснення.Визначено актуальність проблеми видачі осіб у контексті міжнародного співробітництва в боротьбі з транснаціональною злочинністю. Проаналізовано законодавчі акти України та міжнародні договори. Розкрито поняття екстрадиції як правового механізму, спрямованого на видачу осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, з метою їх кримінального переслідування або виконання вироку.Розглянуто механізми тимчасового та екстрадиційного арешту, особливості спрощеного порядку екстрадиції, а також проблеми, що виникають у процесі міжнародного співробітництва в сфері видачі осіб. Окрему увагу приділено класифікації процедур екстрадиції на загальний та спрощений порядок, описано їх етапи, особливості та підстави для відмови у видачі особи.У статті також проаналізовано дослідження вітчизняних науковців, аналіз функції екстрадиції та підстави у кримінальному провадженні, етапи та основні принципи здійснення екстрадиції.Розглянуто також функціональні аспекти екстрадиції: загальні (нормотворча, імплементаційна, міжнародно-дипломатична) та спеціальні (охоронна, регулятивна, правозабезпечувальна). Робота ґрунтується на положеннях КПК України, міжнародно-правових актах та наукових джерелах, що дозволяє зробити висновки про ефективність та проблематику екстрадиційної практики в Україні. У висновках запропоновано шляхи вдосконалення законодавства України у сфері екстрадиції, що передбачають спрощення екстрадиційних процедур, посилення судового контролю та дотримання міжнародних стандартів у сфері прав людини.

КОСМІЧНЕ ПЕРЕХРЕСТЯ ІНТЕРЕСІВ: МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГЕОСТАЦІОНАРНОЇ ОРБІТИ

Ольга Петрівна Заставна, Ольга Володимирівна Романко — Thu, 05 Jun 2025 00:00:00 +0300

Статтю присвячено аналізу міжнародного-правового статусу геостаціонарної орбіти як унікального дефіцитного природного ресурсу з метою визначення оптимальної моделі регулювання людської діяльності щодо її використання. Основну увагу приділено режимам непривласнення, справедливого розподілу, розповсюдження окремих суверенних прав та принципу загальної спадщини людства.Проаналізовано принципи міжнародного космічного права, що визначають геостаціонарну орбіту правовим простором неволодіння, спільним міжнародним простором – res communis, в якому заборонені державні претензії, випробування зброї та наукова таємниця. Обґрунтовано, що Договір про Місяць перетворив res communis на регламентований простір, для якого спільними є не тільки використання, але і управління. Однак одночасно зумовив значну кількість дискусій у зв’язку з тим, що Космос може бути об’єктом просторового розподілу, але не розподілу прибутку.Встановлено правові наслідки Боготської декларації, що намагалась перетворити геостаціонарну орбіту на власність екваторіальних держав. Відзначено правотворчу діяльність Міжнародного союзу електрозв’язку, місією якого є планування використання геостаціонарної орбіти на глобальній та недискримінаційній основі з врахуванням особливих потреб та географічного розташування окремих країн. Окреслено тенденції формування правового режиму експлуатації ресурсів небесних тіл, пов’язані із Домовленостями щодо програми «Артеміда» та комерціалізацією космічної діяльності. Доводиться думка про можливість адаптації окремих принципів міжнародного морського права до визначення правового статусу геостаціонарної орбіти з огляду на необхідність забезпечення справедливого доступу до обмежених ресурсів, міжнародного управління, збереження глобального блага, підтримки країн, що не мають доступу до технологій. Обґрунтовано необхідність зміни, удосконалення й розвиту світового космічного правопорядку.

ПРИСЯГИ НА КОНКЛАВІ: КАНОНІЧНЕ ПРАВО Й ЦЕРЕМОНІАЛЬНИЙ ЕТИКЕТ

Олексій Олегович Кравчук, Іван Богданович Остащук — Thu, 05 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті розглянуто присяги, що є частиною проведення конклаву – виборів Папи Римського. Конклав супроводжується трьома присягами кардиналів. Крім цього, присягають також посадові особи й обслуговуючий персонал, що забезпечують роботу конклаву, їхня присяга стосується забезпечення таємниці всього, що відбувається на конклаві – заборони записувати, прослуховувати та розголошувати, містить вказівку про покарання за її порушення – автоматичне відлучення від Церкви. Перша присяга кардиналів складається всіма членами Collegium Cardinalium Sanctae Romanae Ecclesiae, що прибули для участі в конгрегації, яка скликається після смерті попереднього Понтифіка (як тими, що братимуть участь у виборах, так й іншими, що втратили це право через досягнення граничного віку виборців). Вона містить зобов’язання дотримуватись таємниці всього, що стосується виборів Понтифіка.Другу присягу публічно складають у Сікстинській капелі безпосередньо перед початком виборів лише кардинали-виборці, особливою її частиною є публічне зобовʼязання вірно виконувати munus Petrinum й захищати Святий Престол, що фактично стосується одного з них – майбутнього Верховного Понтифіка, для якого після обрання не передбачається інавгураційної присяги. Перша і друга присяги кардиналів складаються з колективної та індивідуальної частин.Третю присягу кардинали складають індивідуально при поміщенні до урни бюлетеня (карти) з іменем особи, за яку віддають голос. Ця присяга повторюється при кожному наступному турі голосування. Ритуал після обрання Папи передбачає «поцілунок миру» кардиналів – у вільній формі. Інавгураційна Меса містить обряд послуху новому главі Церкви з боку представників духовенства і світських, що символізує історичний ритуал омажу.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА МОДЕЛЬ РЕГУЛЮВАННЯ СУРОГАТНОГО МАТЕРИНСТВА В УКРАЇНІ

Тетяна Миколаївна Мельник — Thu, 05 Jun 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню адміністративно-правової моделі регулювання сурогатного материнства в Україні. Акцент робиться на тому, що з моменту введення правового режиму воєнного стану в національному законодавстві відбуваються зміни, зумовлені потребами безпеки, мобільності громадян, забезпечення правопорядку та захисту прав людини. У контексті цих змін актуалізується необхідність перегляду підходів до правового врегулювання сурогатного материнства, зокрема механізмів реєстрації народжених дітей, захисту прав сурогатних матерів та біологічних батьків, створення державних реєстрів та посилення контролю за транснаціональними аспектами відповідних програм. Автор аналізує існуючі прогалини у правовому регулюванні, загрози, пов’язані з переміщенням дітей за межі України, та пропонує напрями удосконалення адміністративно-правового механізму в цій чутливій сфері. Зроблено висновок про необхідність запровадження єдиної системи правового захисту усіх учасників програм сурогатного материнства з урахуванням умов воєнного часу та міжнародних стандартів.Особливий інтерес викликає те, як ці питання регулюються в Україні. Відсутність окремого законодавства з сурогатного материнства вносить невизначеність щодо правової природи цієї практики. Водночас, наявність законодавчої бази, яка хоча б частково врегульовує питання допоміжних репродуктивних технологій, відкриває можливості для розвитку цієї сфери в Україні, зокрема для іноземних подружніх пар.Тема потребує подальшого аналізу з точки зору адміністративно-правового регулювання, оскільки відсутність чіткого та всеосяжного законодавства призводить до правових прогалин, які можуть бути використані для зловживань. Наведення прикладів з інших країн, де це питання або заборонено, або недостатньо врегульовано, дозволяє порівняти міжнародний досвід і виокремити переваги і недоліки різних підходів. Автором розроблено власну адміністративно-правову модель регулювання сурогатного материнства в Україні на підставі проведеного аналізу.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ: ПЕРСПЕКТИВИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ В МИТНИХ ОРГАНАХ УКРАЇНИ

Олександр Віталійович Черкунов — Thu, 05 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено зарубіжний досвід правового регулювання публічної служби та визначено перспективи його імплементації в митних органах України. Враховуючи стратегічний курс України на євроінтеграцію, особливу увагу приділено аналізу моделей державної служби у Франції та Німеччині, де ефективно функціонують механізми кар’єрного зростання, кадрового резерву, системи оцінювання державних службовців, професійного розвитку та соціального захисту.Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціально-правові методи, зокрема, системний аналіз, порівняльно-правовий метод, історико-правовий метод та метод аналізу нормативно-правових актів. Системний аналіз дозволив оцінити структурні елементи державної служби в Україні та інших країнах, а порівняльно-правовий метод сприяв виокремленню найбільш ефективних механізмів регулювання публічної служби у Франції та Німеччині. Наукова новизна дослідження полягає у розробці комплексних пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання публічної служби в Україні, зокрема шляхом впровадження в митних органах механізмів кадрового резерву, реформування системи кар’єрного зростання, вдосконалення оцінювання рівня митних компетенцій посадових осіб митної служби, створення ефективної системи соціального захисту та стимулювання професійного розвитку працівників митних органів.У висновках обґрунтовано необхідність імплементації європейських стандартів у сфері публічної служби для підвищення ефективності діяльності митних органів України. Запропоновано впровадження кадрового резерву для забезпечення можливості кар’єрного просування службовців, удосконалення системи оцінювання їхньої діяльності з урахуванням реальних професійних досягнень та рівня митних компетенцій. Перспективи подальших досліджень передбачають вивчення механізмів адаптації європейських моделей державної служби до українських реалій, оцінку можливих економічних ефектів від реформування кадрової політики митної служби, а також аналіз правових та організаційних перешкод на шляху імплементації найкращого міжнародного досвіду.