Галицькі студії: Юридичні науки

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ СІМЕЙ ЗАГИБЛИХ ТА ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЯК СУБ’ЄКТІВ СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ

Ірина Олександрівна Гелецька, Надія Миронівна Сампара — Tue, 12 May 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено науково-практичний аналіз особливостей спеціального правового статусу сімей загиблих (померлих) та зниклих безвісти військовослужбовців як самостійних суб’єктів соціально-правового захисту. На основі системного аналізу законодавства доведено, що правовий статус сімей військовослужбовців жорстко детермінується базовим юридичним фактом (загибеллю або зникненням безвісти), що зумовлює цільову відмінність статусів. Для сімей загиблих коло суб’єктів законодавчо звужене з огляду на компенсаторну функцію держави (виплату одноразової грошової допомоги), тоді як для сімей зниклих безвісти перелік максимально розширений задля ефективного представництва, реалізації розшукової та захисної функцій. Значну увагу приділено ідентифікації реальних перешкод у доступі до гарантованого забезпечення. Виявлено, що ключовою перепоною залишається надмірна формалізація процедури підтвердження родинних зв’язків. Негнучкий підхід адміністративних органів (ТЦК та СП, фінансових служб) до оцінки доказової бази – відхилення документів радянського зразка чи неврахування технічних розбіжностей у прізвищах – безпідставно перекладає тягар доказування на родини. Це змушує громадян масово звертатися до суду для встановлення фактів, що мають юридичне значення, перевантажуючи судову систему. Окремо проаналізовано дискримінаційну прогалину в законодавстві (зокрема, у Порядку № 884) щодо захисту майнових прав фактичного подружжя. Висвітлено нормативний парадокс, який полягає в тому, що у разі загибелі захисника такі особи можуть претендувати на фінансову допомогу після судового підтвердження спільного проживання, тоді як у випадку зникнення військовослужбовця безвісти вони юридично повністю позбавлені доступу до його грошового забезпечення. Обґрунтовано, що цей дисбаланс залишає фактичну сім’ю без захисту, провокує майнові конфлікти між родичами та створює передумови для зловживання правом. Наголошено на необхідності усунення штучних бюрократичних перепон на етапі підтвердження статусу члена сім’ї та запровадженні дієвої взаємодії державних реєстрів

ЗНАЧЕННЯ ПОЧЕРКОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ У КРИМІНАЛІСТИЦІ

Михайло Дмитрович Денисовський, Анастасія Юріївна Ярошович — Tue, 12 May 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджується значення почеркознавчої експертизи як одного з ключових інструментів криміналістики у процесі розкриття та розслідування кримінальних правопорушень. Обґрунтовується, що почеркознавча експертиза відіграє важливу роль у встановленні істини у справі, зокрема під час ідентифікації особи за рукописними текстами, підписами та іншими письмовими об’єктами. Проаналізовано основні завдання судово-почеркознавчого дослідження, серед яких – визначення виконавця рукопису, виявлення ознак підроблення документів, а також встановлення умов виконання письма. Особлива увага приділяється дослідженню ідентифікаційних ознак почерку, їх індивідуальності та стійкості, що дозволяє використовувати результати експертизи як належний та допустимий доказ у кримінальному провадженні. Висвітлено проблемні аспекти проведення почеркознавчих експертиз, зокрема складність дослідження навмисно зміненого або спотвореного почерку, обмеженість порівняльного матеріалу та вплив зовнішніх факторів (стресу, віку, стану здоров’я) на характеристики письма. У статті також розглядається процесуальне значення висновку експерта-почеркознавця, його роль у доказуванні та оцінці доказів судом. Підкреслюється, що якісно проведена почеркознавча експертиза сприяє підвищенню ефективності кримінального судочинства та запобігає судовим помилкам. Окремо акцентовано увагу на необхідності вдосконалення методик експертного дослідження з урахуванням сучасних технологій та цифровізації. Зроблено висновок, що почеркознавча експертиза є невід’ємною складовою частиною криміналістичного забезпечення правосуддя, яка має значний доказовий потенціал та потребує подальшого розвитку в умовах сучасних викликів.

КОМПЕНСАЦІЙНІ ВИПЛАТИ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ

Лілія Георгіївна Паращук, Соломія Василівна Івашків — Tue, 12 May 2026 00:00:00 +0300

В умовах розвитку ринкової економіки та трансформації трудових відносин, зокрема зумовленої війною в Україні, актуалізується питання забезпечення працівників належними трудовими гарантіями та компенсаціями, а також ефективного правового регулювання відшкодування витрат, пов’язаних із виконанням трудових обов’язків. Особливого значення набуває своєчасне реагування законодавця на потребу вдосконалення нормативно-правової бази у сфері компенсаційних виплат з урахуванням динаміки сучасних трудових відносин. У цьому контексті важливим є формування чіткого та узгодженого підходу до визначення правової природи компенсаційних виплат, їх місця у системі трудового права, а також встановлення вичерпного переліку їх видів і підстав надання. Недостатня визначеність окремих аспектів правового регулювання компенсаційних виплат може призводити до неоднакового їх застосування на практиці та порушення прав працівників. У статті проаналізовано поняття компенсаційних виплат у трудовому праві та визначено їх роль у забезпеченні соціально-трудових гарантій і захисту майнових інтересів працівників. На основі аналізу наукових праць і чинного законодавства України окреслено основні ознаки компенсаційних виплат. Обґрунтовано значення компенсаційних виплат як важливого елемента механізму реалізації трудових гарантій, спрямованого на недопущення погіршення матеріального становища працівників у зв’язку з виконанням трудових обов’язків. Особливий акцент зроблено на компенсаційних виплатах, що здійснюються у зв’язку зі службовими відрядженнями, зокрема за кордон. Наголошено на тому, що такі виплати не є доходом, а спрямовані на покриття мінімально необхідних витрат і водночас забезпечують можливість виконання службових обов’язків. Розкрито особливості компенсаційних виплат у разі переїзду працівника на роботу до іншої місцевості; надбавок для працівників, чия робота має роз’їзний або польовий характер; компенсацій із відшкодування працівникові витрат, пов’язаних із використанням належного йому майна; а також компенсаційних виплат працівникам, які направляються на підвищення кваліфікації, професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва.

ЛІБЕРТАРИЗМ І МЕЖІ ПРАВОВОГО ПРИМУСУ: ПРОБЛЕМА КОНЦЕПЦІЇ «МІНІМАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ»

Тетяна Олександрівна Подковенко — Tue, 12 May 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснюється філософсько-правовий аналіз концепції лібертаризму крізь призму проблеми правового примусу та ідеї «мінімальної держави». Розкривається ціннісне підґрунтя лібертарної доктрини, в центрі якої перебувають принципи індивідуальної свободи, автономії особи, недоторканності приватної власності та негативних прав. Проаналізовано основні ідейні витоки лібертаризму, його зв’язок із класичним лібералізмом та еволюцію у працях провідних мислителів. Окрему увагу приділено принципу невтручання та презумпції свободи, відповідно до яких примус може застосовуватися лише у відповідь на порушення прав інших осіб. Встановлено, що лібертаризм формує чіткий критерій легітимності державного примусу, який базується на необхідності захисту природних прав людини. Обґрунтовується теза, що лібертаризм пропонує радикально обмежене розуміння легітимного правового примусу, зводячи його до функцій захисту від насильства, шахрайства та порушення прав інших осіб. Особливу увагу приділено аналізу концепції «мінімальної держави» як нормативної моделі організації політико-правового порядку, а також критиці її практичної здійсненності в умовах сучасних складних соціальних систем. Досліджується співвідношення свободи та примусу в праві, межі допустимого втручання держави у сферу індивідуальної автономії, а також ризики соціальної дезінтеграції, що виникають у разі надмірної редукції державних функцій. Водночас у роботі висвітлено критичні аспекти концепції мінімальної держави, зокрема сумніви щодо її практичної реалізації та здатності забезпечити соціальну справедливість і захист вразливих груп. Порівняння з моделлю сучасної правової держави показує, що остання поєднує обмеження влади з виконанням соціальних функцій, що створює певне напруження між ідеалами свободи та потребами суспільства. Зроблено висновок, що лібертаризм, попри свою теоретичність, має велике значення як інструмент критики надмірного державного втручання та формування підходів до визначення меж правового примусу. Його ідеї можуть бути використані для вдосконалення сучасних правових систем через забезпечення балансу між свободою індивіда та необхідністю підтримання суспільного порядку. Саме тому амбівалентний характер лібертарної концепції мінімальної держави свідчить, що вона, з одного боку, виконує важливу критичну функцію щодо надмірного державного патерналізму, а з іншого – потребує корекції з урахуванням аксіологічних вимог соціальної справедливості та безпеки людини.

ВАГОМІСТЬ СУДОВО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ У СПОРІ ПРО ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ

Анатолій Анатолійович Янчук — Tue, 12 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена ролі судово-психологічної експертизи у спорах про визначення місця проживання дитини. Автор аналізує вплив висновку судового експерта-психолога на забезпечення найкращих інтересів дитини, обґрунтовує його вагомість як обʼєктивного доказу в умовах змагального судового процесу. Актуальність теми зумовлена зміною судової практики після рішення ЄСПЛ у справі «М.С. проти України» (2017), яким утверджено пріоритет найкращих інтересів дитини над інтересами батьків, а також необхідність обʼєктивної оцінки психоемоційного стану дитини в умовах сімейних конфліктів. У ній висвітлено авторський погляд на роль висновку експерта у цій категорії справ. Наведено приклади документів, необхідних для проведення експертизи, та акцентовано на ключових моментах її призначення. Підкреслено, що висновок експерта сприяє обʼєктивній оцінці доказів, зменшує вплив емоцій батьків, допомагає скоригувати правову позицію та спрощує ухвалення суддею рішення по суті спору, особливо в умовах воєнного стану. Досліджено відмінності між висновками звичайних (приватних, шкільних) психологів і висновками атестованих судових експертів-психологів. Підкреслено, що лише судовий експерт несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, діє незалежно від сторін спору, використовує методики з Реєстру методик проведення судових експертиз і у випадках визначених процесуальним законом зобов’язаний надати роз’яснення свого висновку у судовому засіданні. Окрему увагу в роботі приділено здатності судово-психологічної експертизи виявляти факти прихованого психологічного маніпулювання та формування «синдрому відчуження» одного з батьків. Акцентовано на компетенції експерта розмежовувати наслідки такого деструктивного впливу дорослих і загальний стресовий стан дитини, викликаний реаліями збройної агресії. Крім того, проаналізовано проблему процесуальних диверсій – зловживання учасниками справи своїми правами з метою безпідставного затягування судового розгляду під час виклику експерта до суду. Запропоновано внести зміни до процесуального законодавства щодо обовʼязковості призначення судово-психологічної експертизи у спорах щодо визначення місця проживання дитини. Визначено перспективи подальших досліджень.

ПРИНЦИПИ МЕДІАЦІЇ ЯК ОБ’ЄКТ НОРМАТИВНОГО ТА ПРОФЕСІЙНО-ЕТИЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Оксана Михайлівна Яремко — Tue, 12 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття містить комплексне дослідження принципів медіації як об’єкта нормативного і професійно- етичного регулювання. У ній прояснено особливості відображення принципів медіації у Законі України «Про медіацію» та їх деталізація у кодексах професійної етики медіатора. З’ясовано, що регулювання принципів медіації на рівні цього Закону має рамковий характер, оскільки формулює їх перелік та загальні ознаки, проте не забезпечує ґрунтовного розкриття змісту, чітких критеріїв дотримання та інституційно забезпечених механізмів практичної реалізації. Обґрунтовано, що професійно-етичні кодекси медіаторів виконують самостійну роль у конкретизації принципів медіації, надаючи їм форми поведінкових стандартів і процедурних орієнтирів професійної діяльності медіатора. Відзначено, що принципи медіації слід розглядати не відокремлено, а у взаємозв’язку та єдності, адже саме це створює цілісну основу медіаційного процесу. Їх фактичне здійснення значною мірою зумовлене професійними діями медіатора, зокрема його спроможністю сприяти процесуальній рівновазі між сторонами, забезпечувати умови для їх реального самовизначення і забезпечувати довіру до самої медіації. Водночас поточний стан професійно-етичного регулювання принципів медіації в Україні характеризується фрагментарністю, що пояснюється відсутністю узгодженого підходу до їх деталізації та неоднорідністю практики застосування на рівні окремих інституцій. Визначено напрями вдосконалення нормативного та професійно-етичного регулювання принципів медіації, зокрема у частині управління конфліктом інтересів, забезпечення прозорості процедур, підвищення якості медіаційних послуг та гармонізації національних стандартів із європейськими підходами.