ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВЧИНЕННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА ТА МЕХАНІЗМИ ЙОГО ЗАПОБІГАННЯ ЗА НАЦІОНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз правових механізмів юридичної відповідальності за вчинення домашнього насильства в Україні та розглянуто ефективність превентивних заходів його попередження. Авторка досліджує адміністративну відповідальність за ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та відповідні положення Кримінального кодексу України (стаття 126-1). У статті проаналізовано правозастосовчу та судову практику, опрацьовано статистичні дані Національної поліції України за період 2023–2025 рр., у тому числі дані територіальних підрозділів поліції Тернопільської області. Звертається увага впливу воєнного стану на динаміку звернень і реалізацію превентивних/запобіжних заходів. Окремий акцент робиться на особливості правозастосування у випадках, пов’язаних із військовослужбовцями, а також проблемам доступу постраждалих до допомоги у складних соціально-психологічних умовах. Авторка обґрунтовує необхідність комплексного підходу, що поєднує правові, соціальні та психологічні механізми запобігання домашньому насильству, і пропонує напрями вдосконалення превентивних програм, адаптованих до сучасних викликів. У статті також розглянуто ключові превентивні та запобіжні заходи протидії домашньому насильству, зокрема застосування термінового та обмежувального припису, взяття кривдника на профілактичний облік, проведення з ним профілактичної роботи та направлення на проходження спеціальних програм для кривдників, що дозволяє зменшувати ризики повторного насильства та підвищувати рівень захисту потерпілих. У висновках авторка пропонує вдосконалення правових норм та практики їх застосування, зокрема, шляхом зниження порогу «систематичності» для притягнення кривдника до кримінальної відповідальності за ст. 126-1 Кримінального кодексу України, а також акцентує увагу на необхідності комплексного підходу до профілактики і запобігання домашньому насильству. Особливу увагу приділено адаптації превентивних програм та механізмів взаємодії з кривдниками у складних соціально-психологічних умовах, включно з воєнним станом, що дозволяє підвищувати ефективність заходів реагування та зменшувати ризики повторного насильства.