КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У СФЕРІ ІТ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ ПІДХІД

Анотація

У статті досліджено критерії визначення об’єктів інтелектуальної власності у сфері інформаційних технологій з позицій адміністративно-правового підходу. Обґрунтовано, що цифрова форма існування не може самостійно виконувати розмежувальну функцію, оскільки практично будь-який традиційний об’єкт інтелектуальної власності може бути оцифрований. У зв’язку із цим проведено концептуальне розмежування цифрової форми та цифрового походження (digital-born) об’єкта. Доведено, що визначальною ознакою є функціональна нерозривність нематеріального результату з програмно-технічним середовищем, необхідним для його створення, існування та використання. Встановлено, що творчий характер також не є універсальним критерієм належності об’єкта до досліджуваної категорії. Сучасне законодавство передбачає охорону не лише результатів інтелектуальної, творчої діяльності, а й прирівняних до них нематеріальних об’єктів, правовий режим яких ґрунтується на інших юридичних підставах. До них належать неоригінальні бази даних, неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерними програмами, та компонування напівпровідникових виробів. Аргументовано доцільність включення до відповідної категорії об’єктів, охоронюваних спеціальними правовими режимами sui generis. Розкрито адміністративно-правове значення економічної цінності цифрового об’єкта. Зазначена властивість розглядається не як умова виникнення суб’єктивного права інтелектуальної власності, а як чинник формування фіскального, інвестиційного або безпекового публічного інтересу та пріоритизації охоронної діяльності держави. Запропоновано авторське визначення об’єктів інтелектуальної власності у сфері інформаційних технологій як результатів інтелектуальної, творчої діяльності та прирівняних до них нематеріальних об’єктів, що існують переважно в машиночитаній формі, функціонально пов’язані з програмно-технічними засобами, охороняються нормами права інтелектуальної власності або режимами sui generis і мають самостійну економічну цінність у цифровій економіці. Сферу інформаційних технологій запропоновано розуміти у функціональному, а не галузевому значенні.