СТАН ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЙНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ СПЕЦІАЛЬНИМИ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ: ЗАГАЛЬНОСВІТОВИЙ ВИМІР

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу стану протидії корупційній злочинності спеціальними правоохоронними органами в загальносвітовому вимірі. Актуальність дослідження зумовлена стійкою тенденцією до інституціоналізації антикорупційної діяльності через створення окремих, автономних від загальної правоохоронної системи структур, зорієнтованих виключно на виявлення, розслідування та запобігання корупційним правопорушенням, а також потребою узагальнення зарубіжного досвіду для подальшого вдосконалення вітчизняної антикорупційної архітектури. У статті розкрито поняття та інституційну природу спеціальних антикорупційних органів, обґрунтовано, що такі структури характеризуються трьома визначальними ознаками: інституційною автономією, вузькою предметною спеціалізацією та особливим правовим статусом посадових осіб, що убезпечує їх від зовнішнього політичного впливу. На основі аналізу практики понад 100 держав світу виокремлено 4 базові організаційні моделі спеціальних антикорупційних органів: комплексну (багатофункціональну), правоохоронну (розслідувальну), прокурорсько-судову (комбіновану) та мережеву (розподілену). Кожну модель проілюстровано конкретними прикладами функціонування відповідних інституцій, зокрема Незалежної комісії проти корупції Гонконгу, Бюро з розслідування корупційних практик Сінгапуру, Національного антикорупційного управління Румунії та мережевої архітектури антикорупційних органів України. У межах порівняльного аналізу складено узагальнену таблицю, що містить відомості про рік створення, організаційну модель та підпорядкування 10 найбільш показових спеціальних антикорупційних органів світу. Визначено функціональні напрями діяльності таких органів, а саме оперативно-розшукову та слідчу діяльність, превентивну діяльність, міжнародне співробітництво та аналітично-прогностичну діяльність. Окрему увагу приділено типовим проблемам функціонування спеціальних антикорупційних органів, до яких віднесено недостатню інституційну незалежність, дефіцит кваліфікованих кадрів, недосконалість спеціалізованого судового провадження, координаційні розриви між суб’єктами антикорупційної діяльності та зростаючу складність виявлення корупційних схем в умовах цифровізації фінансових операцій, зокрема поширення криптовалютних розрахунків. Проаналізовано особливості української моделі протидії корупційній злочинності, що поєднує елементи кількох міжнародних моделей у межах мережевої архітектури, представленої Національним антикорупційним бюро України, Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою, Національним агентством з питань запобігання корупції та Вищим антикорупційним судом. Окреслено підвищені корупційні ризики, пов’язані з функціонуванням оборонного сектору держави в умовах повномасштабної збройної агресії. Сформульовано перспективні напрями вдосконалення інституційної системи протидії корупційній злочинності, зокрема зміцнення інституційної незалежності, розвиток аналітичного та технологічного потенціалу, удосконалення механізмів міжвідомчої координації та розвиток системи захисту викривачів корупції. Зроблено висновок про те, що ефективність протидії корупційній злочинності прямо залежить не від конкретної організаційної моделі, а від фактичного рівня незалежності спеціалізованих органів від політичного впливу.