ДЕРЖАВНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

Анотація

Метою статті є з’ясування правової природи та особливостей статусу Державного бюро розслідувань як суб’єкта протидії корупції, визначення його місця серед інших суб’єктів антикорупційної діяльності та розроблення пропозицій щодо вдосконалення відповідного правового регулювання. У статті досліджено правовий статус Державного бюро розслідувань як самостійного суб’єкта протидії корупції в системі органів державної влади України. Проаналізовано ознаки, що визначають Державне бюро розслідувань як специфічного суб’єкта антикорупційної діяльності, зокрема особливий предметний та суб’єктний склад підслідності, поєднання кримінально-процесуальних та оперативно-розшукових повноважень, а також право ініціювання цивільно-правових механізмів позбавлення особи незаконно набутого майна. Розкрито місце Державного бюро розслідувань серед інших суб’єктів протидії корупції – Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Національного агентства з питань запобігання корупції, з’ясовано критерії розмежування їхньої компетенції. На основі аналізу щорічних звітів за 2018, 2023 і 2024 роки досліджено практичну реалізацію Державного бюро розслідувань статусу суб’єкта протидії корупції, наведено конкретні приклади здійснення повноважень щодо стягнення необґрунтованих активів та передання вилученого майна силам оборони. Зроблено висновок, що визначальною ознака статусу Державного бюро розслідувань як суб’єкта протидії корупції – специфічний суб’єктний критерій розмежування його компетенції, що ґрунтується не на характері вчиненого діяння, а на особливому правовому становищі особи, яка його вчинила. Встановлено, що саме віднесення до підслідності Державного бюро розслідувань злочинів, вчинених суддями, працівниками правоохоронних органів, службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, та військовослужбовцями, є тим системотвірним чинником, який дає підстави розглядати цей орган як самостійного суб’єкта протидії корупції, а не просто як орган досудового розслідування із супутньою антикорупційною функцією. Зазначена особливість, на думку автора, має глибоке конституційно-правове обґрунтування, оскільки покликана забезпечити реалізацію принципу неупередженості кримінального провадження щодо осіб, які самі здійснюють функції державної влади або правоохоронну діяльність, унеможлививши ситуацію, за якої розслідування корупційних діянь працівників правоохоронних органів здійснювалося б їхніми ж колегами чи керівництвом у межах тієї самої відомчої системи.