УСУНЕННЯ ВІД ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВОВИХ НОРМ

Анотація

У статті досліджено теоретичні аспекти, нормативне регулювання та практика застосування правових норм щодо усунення від права на спадкування. Розглянуто загальні законодавчі умови, які мають бути дотримані під час усунення спадкоємців від права на спадкування. Наголошено, що усунення від права на спадкування не обмежує цивільну правоздатність фізичної особи в контексті ст. 26 Цивільного кодексу України. Звернено увагу на розмежування понять «усунення від права на спадкування» та «позбавлення права на спадкування» через наведення їхніх відмінних ознак. Детально проаналізовано кожну із законодавчих підстав, передбачених ст. 1224 ЦК України для усунення від права на спадкування. Аргументовано доцільність зміни підходу законодавця до змісту ч. 1 ст. 1224 ЦК України з позиції збільшення переліку умисних злочинів, за які особа може бути усунена від права на спадкування. У контексті розкриття підстави для усунення від права на спадкування, яка передбачена абз. 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК України, наголошено на необхідності її розгляду в системному аналізі з нормами Сімейного кодексу України, якими встановлюється обов’язок щодо утримання певних осіб (ст. ст. 180, 188, 198, 202, 265–271 СК України). Зауважено, що ст. 202 СК України обов’язок утримувати своїх батьків покладається на повнолітніх дітей незалежно від їхнього матеріального стану та стану працездатності. На підставі аналізу судової практики зроблено висновок, що найчастіше спадкоємці усуваються від права на спадкування внаслідок їх ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Констатується, що «ухилення від надання допомоги» та «ухилення від виконання обов’язку», які передбачені ч. 5 та абз. 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК України відповідно, не тотожні за змістом підстави. Надано авторські висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства в означеній сфері відносин.