ОСОБЛИВОСТІ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПЕРІОД ВОЄННОГО СТАНУ

Анотація

У статті здійснено аналіз особливостей адвокатської діяльності у період воєнного стану. Визначено, що воєнний стан в Україні суттєво вплинув на функціонування всіх інститутів державної влади, у тому числі й адвокатури, як як незалежного правозахисного інституту, який покликаний забезпечувати право кожного на професійну правничу допомогу, гарантоване Конституцією України. В цих умовах особливого значення набуває забезпечення балансу між інтересами національної безпеки та дотриманням прав і свобод людини, де адвокат виступає ключовою фігурою у механізмі захисту прав особи. Визначено, що у період воєнного стану здійснюється введені обмеження окремих конституційних прав, дії спеціальних правових режимів, підвищених ризиків для життя та безпеки самих адвокатів, а також значного зростання кількості кримінальних проваджень, пов’язаних із воєнними злочинами, мобілізацією, внутрішнім переміщенням осіб, втратою майна, порушенням трудових, соціальних та гуманітарних прав. У таких умовах адвокат змушений адаптувати традиційні форми та методи професійної діяльності до нових реалій, зберігаючи при цьому принципи верховенства права, незалежності, конфіденційності та адвокатської етики. Зазначено, що під час воєнного стану передбачені гарантії адвокатської діяльності та чітко законодавством заборонено втручання органів державної влади, військового командування чи правоохоронних органів у професійну діяльність адвоката. Однак, в умовах сьогодення ще виникають ризики обмеження доступу адвокатів до клієнтів, зокрема до осіб, які перебувають у місцях несвободи або в зоні бойових дій. Тому важливою є роль Національної асоціації адвокатів України, яка здійснює самоврядні функції та захищає професійні права адвокатів. Зроблено висновок, що адвокатська діяльність у період воєнного стану характеризується низкою специфічних особливостей, що зумовлені воєнним часом, але продовжує виконувати свої основні завдання щодо захисту прав, свобод і законних інтересів осіб, водночас адаптуючись до обмежень, що запроваджені, залишаючись основним суб’єктом у забезпеченні доступу до правосуддя, дотримання стандартів справедливого суду та реалізації принципу верховенства права, забезпечуючи баланс між інтересами державної безпеки та непорушністю основоположних прав і свобод людини.